Page 137 - На краю Ойкумены

можна було впізнати здоровенного Кідого, праворуч від нього, трохи повернувшись до ще
чистої, гладенької грані, стояв Пандіон, а зліва — етруск, обидва із списами в руках. Каві і
Кідого вважали, що вони дуже схожі, але запевняли Пандіона, що він погано вирізьбив себе.
Скульптор, посміхаючись, відповідав, що це не має значення. Фігури друзів, незважаючи на
маленькі розміри, були зовсім як живі, справжня майстерність відчувалася в кожній деталі.
Повороти тіла були сильні, різкі і водночас граціозно стримані. В руках Кідого, широко
розкинутих на плечах етруска і елліна, Пандіону вдалося відбити рух захисту і братньої
ніжності. Каві і Пандіон стояли, уважно, майже погрозливо нахиливши голови, сповнені
напруженої пильності дужих воїнів, готових впевнено відбити будь-якого ворога, захистити
свою волю. Саме таке враження сили й упевненості справляла вся група, і Пандіон старався
відбити у своїй скульптурі все краще, що було в людях, які стали йому дорогими на путі з
рабства на батьківщину. Скульптор зрозумів, що у нього вийшов, нарешті, справжній твір
мистецтва. Кідого і Каві перестали глузувати з Пандіона. Затамувавши подих, втони
годинами стежили за рухами чарівного різця, і тепер їх ставлення до Пандіона визначалося
невиразним схилянням перед майстерністю художника. Їхній молодий друг, сміливий,
веселий і навіть пустотливий, часом забавний у своєму захопленні перед жінками, показав
себе великим художником! Це водночас і радувало й дивувало Кідого і Каві.
Дні летіли швидко. Пандіон раптом спохватився. Минуло біля півтора місяця, і строк,
призначений для прибуття синів вітру, вже минув. У душі молодого елліна змішалися
неспокій і полегшення — неспокій через те, що сини вітру могли зовсім не приїхати, а
полегшення від думки, що неминуча розлука з Кідого відкладається. Томлячись від тривоги,
Пандіон іноді залишав свою роботу, — а втім, вона була майже закінчена. Еллін знову став
часто ходити до моря, але старався вертатися швидше, щоб бути вкупі з друзями.
Одного разу Пандіон, як звичайно, зібрався йти купатись. Він встав і покликав з собою
друзів, але ті відмовились, затіявши гарячу суперечку про різні способи приготування
жувального листя. Вдалині почувся шум численних голосів, крики і вигуки захоплення,
якими запальні одноплемінники Кідого зустрічали кожну подію. Кідого схопився, обличчя в
нього дуже зблідло, навіть груди побіліли. Трохи похитнувшись, Кідого побіг до свого дому,
крикнувши через плече стурбованим друзям:
— Мабуть, сини вітру!
Кров вдарила в голови етруску і елліну, вони теж побігли відомою Пандіону короткою
стежкою до моря. На гребені бугра Пандіон і Каві зупинилися.
— Справді, сини вітру! — закричав Каві.
Темнофіолетова тінь великої гори лягла на берег, простяглася вдалину, затемнивши
блиск моря і кинувши на нього хмурий відтінок лісових хащ. Чорні кораблі, схожі на кораблі
еллінів, з опуклими носами, наче лебедині груди, уже були витягнуті на посірілий пісок. їх
було п'ять. Із опущеними щоглами судна були подібні до великих чорних качок, що заснули
на піску.
Перед кораблями швидко ходили туди й сюди бородаті воїни у грубих сірих плащах,
виблискуючи мідною оковою круглих щитів і розмахуючи широкими сокирами на довгих
держаках. Начальники, купці і всі вільні від охорони люди з кораблів, мабуть, уже пішли в
місто Кідого. Етруск і еллін повернули назад.
Біля хатини їх нетерпляче чекав Кідого.
— Сини вітру у вождів, — повідомив негр. — Я просив дядька, він скаже головному
нашому вождеві, і той сам буде вести переговори з ними про вас. Так буде певніше. Синам
вітру небезпечно сваритися з ним, вони доставлять вас щасливо, — негр посміхнувся криво і
невесело.

Сотні людей зібралися на березі провести відпливаючі судна. Сини вітру поспішали —
сонце схилялося надвечір, а їм чомусь хотілося обов'язково вирушити в плавання сьогодні.
Кораблі, вже навантажені, поволі похитувалися біля краю рифів. Серед вантажу лежав дар
народу Кідого — плата за повернення колишніх рабів на батьківщину. До кораблів треба