Page 136 - На краю Ойкумены

таку вагу має лише одна річ!
— Золото! — вигукнув етруск своєю мовою, але негр зрозумів.
— Атож, золото, — підтвердив він.
— Де ж ти взяв стільки? — встряв у розмову Пандіон, обмацуючи туго набитий
мішечок.
— Замість полювання ми ходили на золотоносне плоскогір'я. Вісім днів ми
перекопували там пісок і промивали його у воді…—Негр помовчав, а потім закінчив: —
Сини вітру не довезуть вас до батьківщини. Там, на вашому морі, всіх вас чекають різні
шляхи, і кожен зможе дістатися до свого дому. Поділіть золото і сховайте добре, так, щоб не
бачили сини вітру в дорозі.
— Хто ще був з тобою на цьому «полюванні»? — швидко спитав етруск.
— Ось вони всі,— негр показав на юнаків, що збилися біля входу.
Радісні, зворушені до сліз друзі кинулися до негрів із словами подяки. А ті зніяковіло
переступали з ноги на ногу і поволі зникали за домом.
Товариші вийшли з комірчини, підперли двері каменем. Кідого раптом змовк, веселість
його зникла. Пандіон пригорнув до себе чорного друга, але той звільнився від обіймів,
поклав еллінові руки на плечі і довго дивився в його золотисті очі.
— Як я розстануся з тобою, Кідого! — мимоволі вихопилося у Пандіона.
Пальці негра вп'ялися у його плечі.
— Клянуся богом блискавки, — придушеним голосом промовив Кідого: — я віддав би
все золото плоскогір'я, віддав би все, що в мене є, аж до списа, за те, щоб ти погодився жити
зі мною назавжди… — Обличчя негра скривилося, він закрив очі руками. — Але я навіть не
прошу тебе, — голос у Кідого тремтів, уриваючись: — у полоні я зрозумів, що таке
батьківщина… Я знаю, ти не можеш залишитись… і я, ось бачиш, сам стараюся, щоб ти
поїхав… — Негр раптом відпустив Пандіона і кинувся до своєї хатини.
Молодий еллін дивився вслід другові, і сльози застилали йому очі. Етруск важко
зітхнув за спиною Пандіона.
— Настане час, і ми з тобою розійдемося, — тихо і сумно сказав Каві.
— Ми один від одного не так уже й далеко, і кораблі там плавають часто, — сказав,
повернувшись до нього, Пандіон. — А Кідого… залишиться тут, на краю Ойкумени.
Етруск нічого не відповів.
Уже не турбуючись за майбутнє, Пандіон весь поринув у творчість. Він квапився, —
велич знайденої у боротьбі за свободу дружби надихала його і примушувала поспішати. Він
наперед бачив гему в усіх її деталях.
Три чоловіки, обнявшись, повинні стояти на фоні моря, до якого вони рвалися, моря,
яке повертало їх на батьківщину.
Пандіон вирішив зобразити на великій плоскій грані свого каменя трьох друзів —
Кідого, Каві і себе — у блискотливому, прозорому світлі морської далини, яку найкраще
уособлював блакитнозелений кристал.
Молодий скульптор зробив кілька начерків на тонких пластинках слонової кістки, яку
жінки племені вживали для розтирання якоїсь мазі. Зроблене ним відкриття змушувало його
постійно бачити перед очима живі тіла, та це не становило для нього труднощів. Етруск і так
був з ним весь час, а Кідого, передчуваючи близький прихід кораблів синів вітру, залишив
свої справи і не розлучався з друзями.
Часто Пандіон примушував етруска і негра стояти перед ним, обнявшись, і ті,
посміюючись, виконували просьбу.
Друзі довго розмовляли, звіряючи один одному всі свої потаємні думки, тривоги і
плани, а в глибині душі у кожного міцно засіла думка про неминуче розставання. Пандіон,
розмовляючи, не гаяв марно часу і невпинно різав твердий камінь. Інколи скульптор
замовкав, погляд його ставав гострим і пронизливим, — еллін помічав у рисах друзів якусь
важливу для нього деталь.
Все опуклішими і більш живими ставали три чоловічі фігури, що обнялися. У центрі