Page 135 - На краю Ойкумены

поки етруск не вилаявся і, заявивши, що у Пандіона гарячка, пригрозив зв'язати елліна і
покласти в ліжко.
— Іди геть до ворон! — весело закричав Пандіон. — Я не боюся тебе, я скручу тебе
гвинтом, як ріг білої антилопи!
Каві ще не бачив, щоб його друг так пустував. Це радувало Каві, бо він давно помічав
душевну пригніченість у молодого елліна. Бурмочучи щось про хлопчика, який знущається з
батька, етруск злегенька вдарив Пандіона, і той, вгамувавшись, заявив, що дуже зголоднів.
Обидва друзі сіли вечеряти, і Пандіон спробував пояснити етруску своє велике відкриття.
Всупереч сподіванням, Каві дуже зацікавився і довго розпитував Пандіона, стараючись,
збагнути, в чому полягають труднощі, які мав подолати скульптор, відтворюючи живу
природу.
Етруск і еллін засиділися допізна і закінчили розмову в темноті.
І раптом щось заступило просвіт зоряного блиску В отворі входу, і голос Кідого
примусив їх радісно здригнутись. Негр вернувся несподівано і відразу ж вирішив провідати
друзів. На запитання, чи вдале було полювання, Кідого відповідав непевно, посилаючись на
втому, і обіцяв завтра показати трофеї. Каві і Пандіон розповіли йому про смерть Такела і
про похід Каві за чорним деревом. Кідого страшенно розлютився, став лаяти друзів, кричав
про образу його гостинності, навіть назвав етруска старою гієною. Нарешті негр затих: сум
за загиблим другом пересилив його гнів, Тоді етруск і еллін розповіли йому про свою
тривогу з приводу плати синам вітру і просили поради. Кідого поставився до їхньої турботи
дуже байдуже і пішов, так і не відповівши на їхні запитання.
Збентежені друзі вирішили, що дивна поведінка Кідого викликана сумом за померлим
лівійцем. Обидва довго переверталися на ложах у мовчазному роздумі.

На другий день Кідого з'явився до них пізно з виразом хитрого лукавства на
добродушному обличчі. Він привів з собою всіх лівійців і цілу юрбу молодих чоловіків.
Земляки Кідого підморгували здивованим чужоземцям, голосно реготали, перешіптувалися й
перегукувались уривками незрозумілих фраз. Вони натякали на чаклунство, яке начебто
властиве їхньому народові, запевняли, що Кідого вміє перетворювати прості палиці в чорне
дерево і в слонову кістку, а річковий пісок — у золото. Всі ці нісенітниці чужоземці слухали,
йдучи до чорного друга додому. Кідого підвів їх до невеликої комірчини. Вона відрізнялась
від інших простих хатин меншим розміром, а також тим, що мала двері, підперті
здоровенним каменем. Кідого з допомогою кількох чоловіків відсунув камінь, молодь стала
по обидва боки розчинених дверей. Кідого, зігнувшись, увійшов у комірчину і поманив за
собою товаришів. Каві, Пандіон і лівійці, ще нічого не розуміючи, мовчки стояли в
півтемряві, поки їхні очі не звикли до слабкого світла з кільцевої щілини між навісом
конічного даху і верхнім краєм глинобитної стіни. Тоді вони побачили кілька товстих чорних
колод, купу слонових бивнів і п'ять високих відкритих корзин, до краю наповнених
цілющими горіхами. Кідого, уважно стежачи за обличчям товаришів, голосно сказав:
— Це все ваше. Оце зібрав вам мій народ на легку і щасливу дорогу! Сини вітру
повинні взяти з собою два десятки людей, а не один за таку ціну…
— Твій народ дарує нам стільки… за що?! — вигукнув зворушений Каві.
— За те, що ви хороші люди, хоробрі люди, за те, що ви зробили стільки подвигів, за
те, що ви мої друзі і допомогли мені повернутись, — перелічував Кідого, стараючись
здаватися байдужим. — Але стривайте, це не все! — Негр ступив убік, засунув руку між
корзини і витяг мішечок з цупкої шкіри завбільшки з голову людини.
— Візьми! — Кідого подав мішечок Каві.
Етруск, підставивши долоні, зігнувся від несподіваної ваги і трохи не впустив торбини.
Негр гучно зареготав і затанцював від захоплення. Голосний веселий сміх молоді вторив
йому за стінами комірчини.
— Що це? — спитав Каві, все ще притискуючи до себе важкий мішечок.
— Ти питаєш, мудрий старий воїне, — веселився Кідого, — ніби не знаєш, що на світі