Page 138 - На краю Ойкумены

було йти через берегову обмілину по груди у воді. Начальники синів вітру загаялись, на
прощання упрошуючи вождів приготувати якнайбільше товарів на майбутній рік, клялися
щоб то не стало прибути у визначений строк.
Каві стояв поруч Кідого, тримаючи одною рукою великий згорток із шкурою і черепом
страшного гішу. На прощання чорний друг подарував Пандіону і Каві два великих метальних
ножі. Цей військовий винахід народу Тенгрели мав вигляд широкої бронзової пластини,
глибоко розсіченої на п'ять кінців — чотири загострених і вигнутих у вигляді серпа, а до
п'ятого, викованого на зразок пальця, був прикріплений короткий роговий держак. Зброя,
кинута вмілою рукою, із свистом оберталася в повітрі і вбивала жертву на смерть на відстані
двадцяти ліктів.
Із стисненим серцем Пандіон оглядався навколо, придивляючись до своїх нових
супутників і хазяїв. Їх шорсткі обвітрені обличчя мали колір темної цегли, нестрижені
бороди куйовдилися навколо щік, у важкій вайлуватій ході, суворих складках губ і лоба не
було ані краплі легкої добродушності, властивої для земляків Кідого. Але все ж Пандіон
чомусь вірив цим людям, можливо, тому що сини вітру, як і він, любили море, жили з ним у
злагоді і розуміли його. Або тому, що в їх мові Пандіон і Каві зустрічали знайомі слова.
Сини вітру охоче погодилися взяти колишніх рабів на кораблі за плату, яку їм
запропонував вождь. Дядькові Кідого Іорумефу вдалося навіть виторгувати шість бивнів і дві
корзини цілющих горіхів. Цей залишок повантажили на корабель як власність Каві, лівійців і
Пандіона. Сини вітру розділили людей всупереч їхньому бажанню. На одному кораблі їхало
шестеро лівійців, на другому — Каві з Пандіоном і три лівійці.
Гавань синів вітру, як виявилось, була поблизу Воріт Туманів, на величезній відстані
від батьківщини Кідого, — не менше двох місяців плавання у найсприятливішу погоду. Каві
і Пандіон навіть розгубилися, — вони не уявляли собі, яка ж то далека їхня дорога, і
зрозуміли, що сини вітру такі самі відважні борці з морем, якими були володарі слонів у
боротьбі з силою степів Африки. Від гавані синів вітру до батьківщини Пандіона треба було
ще пропливти майже все Велике Зелене море, але ця відстань була в два з половиною рази
менша, ніж дорога від міста Кідого до гавані синів вітру. Сини вітру запевнили Пандіона і
Каві, що до них часто припливають кораблі фінікійців з Тіра, з Кріту, Кіпру і великої

Лівійської затоки. 133
Але зараз, стоячи на березі, Пандіон не думав про це. Збентежений, він оглядався на
море, немов намагався виміряти свій майбутній далекий шлях, і повертався до Кідого.
Начальник усіх кораблів, з обручем із кованого золота в кучерявому волоссі, голосно
закричав, наказуючи йти на судна.
Кідого схопив за руки Пандіона і Каві, не приховуючи сліз.
— Прощай назавжди, Пандіоне, і ти, Каві,— прошепотів негр. — Там, на далекій своїй
батьківщині, згадайте про вірного Кідого, який любить вас обох. Згадайте наші дні в рабстві
у Та-Кемті, коли тільки дружба підтримувала нас, згадайте дні заколоту, втечі, дні великого
походу до моря… Я буду з вами в моїх думках. Ви йдете навіки від мене, ви, що стали мені
дорожчими за життя. — Голос у негра став сильнішим. — Я буду вірити, що колись люди
навчаться не боятись просторів світу. Моря з'єднають їх… Але я не побачу вас більше…
Велике у мене горе… — Здоровенне тіло Кідого затряслося від ридання.
Востаннє з'єдналися руки друзів, сини вітру закричали з корабля…
Руки Пандіона розтиснулись, Каві одійшов. Етруск і еллін ступили в теплу воду і,
пробираючись через камені, поспішили до суден.
Уперше після довгих років Пандіон зійшов на палубу: на нього повіяло давніми днями
щасливих, подорожей. Але минуле тільки промайнуло в пам'яті і зникло знову. Всі думки
зосередилися на високій чорній постаті, що стояла окремо від юрби, біля самої води. Весла
плеснули і почулись розмірені удари, корабель вийшов за лінію рифів. Тоді моряки підняли

133 Велика Лівійська затока — затока Великий Сірт на північному узбережжі Африки, на захід від Єгипту.