Page 131 - На краю Ойкумены

Молодий еллін натиснув сильніше. Камінь прорізав глибоку канавку, наче різець з чорної
бронзи на шматку м'якого мармуру. Незвичайна сила прозорих каменів півдня справді
перевершувала все, що було досі відоме Пандіону. В його руках були чарівні різці, що
робили легким завдання.
Пандіон розбив маленький камінь, старанно зібрав усі гострі скалки і вправив їх з
допомогою твердої смоли у дерев'яні палички. Тепер у нього був десяток різців різної
товщини—і для грубої обробки і для найтонших штрихів. Що ж зобразить він на чудовому
голубуватозеленому кристалі, який дістав Яхмос у руїнах тисячолітнього храму, а він доніс
цілим до моря, що так довго був символом моря в душному полоні землі? Невиразні образи
проносились в уяві Пандіона.
Молодий еллін пішов із селища і бродив самотнім, поки не опинився біля моря. Він
довго сидів на камені, то дивлячись удалину, то стежачи за маленькою хвилею прозорої
води, яка підбігала до його ніг. Настав вечір, короткі сутінки знищили блиск моря, рух хвиль
став непомітним. Все густіша оксамитночорна ніч, але разом з тим у небі з'являлося все
більше яскравих зірок, і знову небесні вогники, заколивавшись у хвилях, оживили завмерле
море. Піднявши голову в небо, молодий еллін ловив обриси незнайомих сузір'їв. Дуга
Чумацького Шляху перекидалася через увесь небозвід таким самим, як і на батьківщині,
срібним мостом, але вона була вужчою. Один її кінець був глибоко розщеплений і розбитий
на окремі плями між широкими темними смугами. Обіч і нижче горіли голубуватобілим
світлом дві туманних зоряних хмари. 129 Біля них чітко виділялася велика чорна-пречорна
пляма грушовидної форми, неначе брила вугілля закривала у цьому місці всі зірки. 130
Нічого такого не бачив Пандіон у рідному небі півночі. Контраст між чорною плямою і
білими хмарами зненацька вразив його. Молодий еллін раптом побачив у ньому всю суть
південної країни. Чорне і біле в усьому своєму прямому і чітко-грубому поєднанні — ось що
становило душу Африки, її зовнішній вигляд, такий, яким Пандіон зараз відчував його. Чорні
і білі смуги незвичайних коней, чорна шкіра тубільців, що була розмальована білою фарбою
і відтіняла білі зуби й білки очей, вироби з чорної і перлисто-білої древесини, чорні й білі
колони стовбурів у лісах, світло степів і темрява лісових нетрів, чорні скелі з білими смугами
кварцу і багато чого такого пронеслося перед очима Пандіона.
Зовсім інше було на батьківщині — на бідних і кам'янистих берегах Зеленого моря. Ріка
життя там не котилася буйним потоком, не сходились так різко її чорні і білі сторони.
Пандіон підвівся. Неосяжний океан, на другому боці якого була його Енніада, відділяв
молодого елліна від Африки. Позаду лишилася країна, яку похмуро заслонили нічні тіні гір і
про яку він уже більше не думав. Попереду на хвилях перебігали відблиски зоряних вогнів, і
море там, на півночі, зливалося з рідною Елладою, і Тесса була на його березі. Заради
повернення на батьківщину, заради Тесси він боровся і йшов крізь кров, піски, спеку й
темряву, всіляку небезпеку від звірів і людей.
Тесса, далека, кохана й неприступна, стала перед очима, зовсім як ті туманні зірки над
морем, де північний Ківш пірнув краєм за горизонт.
І в нього виникло рішення: він створить на камені — твердому символі моря — Тессу,
яка стоїть на березі.

Пандіон шалено стиснув сильними пальцями різець, і міцна паличка зламалась. Уже
кілька днів він з хвилюванням у серці, насилу стримуючи творче нетерпіння, схилявся над
каменем Яхмоса, то впевнено прокреслюючи довгі лінії, то з безмірною обережністю
зрізуючи найдрібніші крупинки. Зображення ставало все чіткішим. Голова Тесси удалась

129 Магелланові хмари, Велика і Мала, — великі зоряні скупчення і туманності в небі Південної півкулі.

130 Вугільний мішок, — чорне скупчення непрозорої речовини в небі Південної півкулі.