Page 4 - На краю Ойкумены

розтягнув слово учений. — А я завжди в таких випадках пригадую одну історію. В тих самих
єгипетських фресках часто зустрічалась одна рибка. Невеличка, нічим особливим не
відзначалася. Але намальована завжди догори черевцем. Як це так: єгиптяни, такі точні
художники, і раптом — неприродна риба? Пояснили, звичайно: і стилізація тут була, і
релігія, вплив культу бога Аммона. Цілком переконливо, ну, і заспокоїлись. Минуло
п'ятнадцять років — і з'ясувалось: є в Нілі й тепер така рибка, і справді плаває вона завжди
догори черевцем. Повчально. От розбалакався я, захопився! До побачення, молоді люди,
цікавтесь загадками історії.
— Одну хвилинку… професоре! — вигукнула дівчина. — Невже ви самі так і не
можете пояснити… ідею цієї речі… Ну так, самі для себе. Скажіть нам… — дівчина
зніяковіла.
Вчений посміхнувся.
— Що з вами поробиш! Те, що я скажу вам, буде просто догадка, не більше. Одно
безперечно: справжнє мистецтво відображає життя, само живе і підноситься до нових висот
тільки в боротьбі проти старого. За тих далеких часів, коли була створена ця гема,
процвітало безправ'я, гноблення і рабство. Сила-силенна людей не бачила в своєму житті
жодного просвітку, але раби вели боротьбу за своє визволення. Пригноблені піднімали
зброю проти нещадного рабства. І от, дивлячись на гему із зображенням трьох воїнів,
хочеться думати, що їхня дружба виникла в боротьбі за волю… Може, вони разом втікали на
батьківщину з полону… Мені здається, що ця гема — ще одне свідчення далекої боротьби,
яка вирувала тоді, але. тепер затьмарена для нас віками. Сам невідомий митець, можливо,
брав участь у боротьбі… Та інакше й не може бути… Цим і пояснюється така досконалість
його твору. Це, так би мовити, окрема одинока перемога нового над старим, здобута в
глибині минулих віків. Ці свідчення, що доходять до нас, особливо привертають увагу
радянських людей, які піднялись на боротьбу з усім тим, що заважає ростові нового. В
усьому — в житті, науці і мистецтві. От і ви обоє відразу звернули увагу на цю гему.
Дівчина і юнак знову припали до скла, приголомшені потоком відомостей. Камінь
здавався їм таємничим і незрозумілим.
Глибокий, ясний і чистий колір моря… на ньому братерські обійми трьох людей.
Сяючий, променистий камінь, оголена золотавість прекрасних тіл, яка так яскраво
вирізнялася тут, в похмурому суворому залі… Юна дівчина, сповнена життя і жіночої
чарівності, стояла нібито на краю моря.
Молодий моряк, зітхнувши, випростав стомлену спину. Дівчина все ще дивилася.
Здалека по. лунких проходах долинув тупіт ніг і шум екскурсантів, що наближалися. Тоді і
дівчина відірвалася від скла. Клацнув вимикач, і рамку було піднято, а блакитнозелений
кристал все ще виблискував на оксамиті.
— Ми прийдемо ще сюди, правда? — спитав моряк.
— Звичайно, прийдемо, не раз прийдемо, — озвалася дівчина.
Юнак ніжно взяв її під руку, і вони задумливі пішли вгору по білих сходах.

Розділ перший
УЧЕНЬ ХУДОЖНИКА