Page 6 - На краю Ойкумены

Хвилі, граючи, виштовхували юнака наверх, намагалися відкинути назад. Він поплив,
вгадуючи в темряві коливання води, впевнено кидаючись на високі хвилі, що раптово
вставали перед ним. Пандіонові здавалося, що море не мало ні дна, ні краю, зливаючись з
темним небом в одне ціле.
Велика хвиля підкинула юнака, він побачив на березі далекий червоний вогонь. Легкий
рух — і хвилі слухняно понесли юнака на берег, до плями піщаної мілини, що ледве сіріла в
темряві.
Злегка здригаючись від холоду, він знову видерся на плоский камінь, підняв свій плащ
з грубої вовни, згорнув його й побіг берегом до багаття.
Далеко навкруги розносився запашний дим палаючого хмизу, зібраного в заростях
чагарника.
У слабкому світлі тьмяного полум'я позначалася стіна маленького будинку, складеного
з вугластого каміння, а над нею виступ очеретяної покрівлі. Далеко простягнуте гілля
самотнього платана прикривало житло від негоди. Біля багаття замислено сидів старик у
сірому плащі. Зачувши кроки, він з усмішкою повернувся у бік юнака, зморшкувате обличчя,
темний загар якого відтіняла сива кучерява борода.
— Де ти був так довго, Пандіоне? — з докором сказав старик. — Я вже давно
повернувся і хотів поговорити з тобою.
— Я не думав, що ти так скоро, — виправдувався Юнак, — і бігав купатись. Я ладен
слухати тебе хоча б цілу ніч.
Старий заперечливо похитав головою.
— Ні, розмова буде довга, а тобі треба рано вставати. Я хочу зробити тобі завтра
випробування, і треба, щоб ти був у повній силі. Ось свіжі коржики — я привіз новий запас
— і мед. Сьогодні святкова вечеря: поїж, але, як належить воїнові, небагато і без жадібності.
Юнак із задоволенням розломив коржика й вмочив його білий м'який край у череп'яний
горщечок з медом. Він їв, не відводячи очей від діда, що мовчки й ніжно дивився на внука.
Дивні і зовсім однакові були очі у старого і юнака — сяючі, золотисті, подібні до згущеного
кольору сонячного променя. Народне повір'я оповідало, що люди з такими очима походять
5
від земних коханок самого «сина висоти» Гіперіона, бога сонця.
6
— Я думав сьогодні про тебе, коли ти поїхав, — заговорив юнак. — Чому інші аеди
живуть у гарних будинках і ситно їдять, нічого не знаючи, крім своїх пісень? А ти, дідусю,
знаєш так багато, так майстерно складаєш нові пісні, а мусиш працювати на морі. На човні
тобі вже важко, а помічник у тебе тільки я один. Адже у нас нема рабів!
Старик посміхнувся й опустив перевиту жилами руку на кучеряву голову Пандіона.
— І про це я хотів говорити з тобою завтра. Зараз скажу тільки, що різні пісні можна
складати про богів та людей. І коли ти чесний перед самим собою і очі твої відкриті, то ці
пісні не будуть приємні вельможним володарям земель та воєначальникам. І ти не матимеш
ні багатих дарунків, ні рабів, ні слави, тебе не кликатимуть у великі будинки, і пісні не
7
прохарчують тебе… Пора спати, — обірвав себе старий. — Глянь, Колісниця Ночі вже
повертає на другий бік неба. Швидко мчать її чорні коні, а відпочинок потрібен людині, щоб
бути дужою. Ходімо. — І старий попрямував до вузького входу убогої халупки.

Старий рано розбудив Пандіона.

5 Гіперіон, пізніше Феб, — бог сонця у греків.

6 Аеди — народні співці за стародавніх часів історії Еллади. Згодом стали називатися рапсодами.

7 Колісниця Ночі — Великий Віз.