Page 9 - На краю Ойкумены

сльози дитини, — вони котилися рідкими тяжкими краплями, не полегшуючи горя.
Далеко відлетіли мрії про великі справи. Ніщо не могло втішити юнака — він хотів
бути разом з дідом.
Поволі і невблаганно прийшла свідомість того, що втрати не повернеш, і юнак
опанував себе. Засоромившись від сліз, закусивши губи, він підвів голову і довго дивився в
морську далечінь, доки збентежені думки не потекли послідовно і плавно. Пандіон встав,
окинув поглядом залитий сонцем берег, маленьку хатинку під платаном, і знову туга стала
нестерпною. Він зрозумів, що дні юнацтва минули, що не вернеться вже ніколи безтурботне
життя з його наївними, напівдитячими мріями.
Поволі побрів Пандіон додому. Там він оперезався Мечем і загорнув у плащ свої речі.
Юнак щільно припнув двері, щоб буря не ввірвалася в оселю, і пішов кам'янистою стежкою,
чисто виметеною морськими вітрами. Суха і жорстка трава сумно шелестіла під ногами.
Стежка підійшла до горба, вкритого густим темнозеленим чагарником, від дрібного листя
якого, нагрітого сонцем, йшов сильний аромат свіжих оливкових вижимок. Тут стежка
розгалужувалася на дві: одна вела праворуч, до групи рибальських хаток, що стояли на
березі моря, друга йшла вздовж берега річки до селища. Пандіон звернув ліворуч; за горбом
його ноги впірнули в гарячий білий порох, цвірчання цикад заглушило шум моря. Підніжжя
кам'янистого схилу гори біля річки потопало в деревах. Вузьке листя олеандрів, важка зелень
смоковниць чергувалися з пишними кронами величезних горіхів, — і все це зливалося в
суцільну заклубочену масу, що здавалася майже чорною біля обривів білих вапняків. Стежка
пірнула в прохолодний загінок і після кількох поворотів привела до галявини, забудованої
невеличкими хатинками, що юрмилися біля положистих схилів виноградників.
Юнак прискорив ходу і попрямував до низької білої будівлі, що ховалася за
вузлуватими стовбурами маслин. Він увійшов під намет, і назустріч йому підвівся невисокий
літній чоловік з чорною бородою — майстер-художник Агенор.
— Ти прийшов, Пандіоне! — радісно привітав юнака художник. — А я вже думав
посилати за тобою… Ага, ось що! — Агенор помітив озброєння Пандіона. — Дай я обніму
тебе, мій хлопчику. Тессо, Тессо! — гукнув він. — Поглянь, який воїн прийшов до нас!
Пандіон швидко обернувся. З внутрішніх дверей визирнула дівчина в темночервоному
10
хіматіоні, накинутому поверх тонкого вилинялого блакитного хітона. 11 Радісна посмішка
показала бездоганні зуби, але через якусь мить дівчина насупилася, заховавши посмішку, і
холодно обвела юнака поглядом.
— Бачиш, Тесса розгнівалась на тебе: два довгих дні ти не міг прибігти до нас і
попередити, що не працюватимеш, — дорікнув Пандіонові художник.
Юнак стояв мовчки, схиливши голову, і спідлоба переводив погляд з дівчини на
вчителя.
— Що з тобою, мій хлопчику, чи то пак уже не хлопчику, а воїне? — питав Агенор. —
Ти сумний сьогодні.
А що це за пакунок ти приніс?
Уривчастим голосом, нескладно, знову страждаючи від пережитого, Пандіон розповів
про від'їзд діда.
Прийшла дружина художника — мати Тесси.
Художник поклав обидві руки на плечі юнака:
— Ми давно полюбили тебе, Пандіоне, і раді тобі. А я щасливий, що ти обрав шлях
художника і віддаєш йому перевагу перед життям воїна. Воно не мине тебе згодом, а зараз
тобі треба досягти багато дечого, що дається лише внаслідок наполегливої праці та роздумів.

10 Хіматіон — верхня одежа еллінських жінок: прямокутний шматок тканини у вигляді шалі. Накидався
через плече, в негоду надівався і на голову.

11 Хітон — довга одежа без рукавів з тонкої тканини. Хатня одежа еллінських жінок.