Page 26 - На краю Ойкумены

розбудив сплячих воїнів, і, пославши їх до стернових весел, сам став поруч з Пандіоном.
Вітер різко повернув і люто накинувся на корабель, хвилі громадилися все вище,
заливаючи палубу. Щоглу довелося зняти — покладена на купу шкір, вона видавалася над
носом судна, глухо стукаючи об високий хвилеріз.
Боротьба з хвилями й вітром ставала все відчайдушнішою. Начальник, бормочучи про
себе чи то молитви, чи то прокльони, наказав повернути корабель на південь. Підхоплене
вітром судно швидко понеслося у невідому чорну далечінь моря. За важкою роботою біля
стерна ніч швидко минула. Світало. У сірих сутінках виразніше стало видно розбурхані
грізні хвилі. Буря не стихала. Вітер, не вщухаючи, налітав, тиснув на корабель.
Тривожні крики залунали на палубі — всі, що були на ній, показували начальникові за
правий борт судна.
Там, у похмурому світанку, море перетинала величезна пінява смуга. Хвилі
сповільнювали свій шалений біг, підходячи до цієї блакитнуватосірої стрічки.
Весь екіпаж корабля обступив начальника, навіть керманич віддав стерно воїнові.
Тривожні вигуки перейшли у жваву, палку розмову. Пандіон помітив, що вся увага
спрямована на нього: в його бік показували пальцями, загрожували кулаками. Нічого не
розуміючи, Пандіон стежив за начальником, що робив гнівні жести протесту. Старий
керманич, схопивши хазяїна за руку, щось довго говорив, наблизивши губи до його вуха.
Начальник заперечливо хитав головою, вигукуючи уривчасті слова, але, зрештою, очевидно,
здався. Вмить люди накинулись на приголомшеного юнака, закручуючи йому назад руки.
— Вони кажуть: ти приніс нам нещастя, — сказав начальник Пандіонові, презирливо
обводячи рукою тих, що стояли навколо. — Ти вісник лиха, через твою присутність на судні
трапилося нещастя: корабель віднесло до берегів Та-Кемту, 32 по-вашому — Айгюптосу.
Щоб змилостивити богів, тебе треба вбити й кинути за борт — цього вимагають всі мої
люди, і я не можу захистити тебе.
Пандіон все ще не розуміючи, вп'явся поглядом у фінікійця.
— Ти не знаєш, що потрапити на берег Та-Кемту для нас усіх є смерть або рабство, —
пробуркотів той похмуро. — В стародавні часи Та-Кемт воював з морськими народами.
Відтоді всіх, хто пристане до берегів цієї країни за межами вказаних для чужоземців трьох
гаваней, чекає полон або страта, а все їхнє майно йде в казну царя Та-Кемту. Ну, зрозумів
тепер? — урвав він свою мову, відвертаючись від Пандіона і вдивляючись у піняву смугу, що
наближалася до корабля.
Пандіон зрозумів: йому знову загрожує смерть. Готовий до останньої хвилини битися
за життя, яке так любив, він обвів безпорадним і ненависним поглядом розлючений натовп
на палубі.
Безвихідність становища примусила його наважитись.
— Начальнику! — вигукнув юнак. — Накажи своїм людям відпустити мене — я сам
кинуся в море!
— Я так і думав, — сказав фінікієць, обернувшись до нього. — Нехай вчаться в тебе ці
боягузи!
Скоряючись владному жестові начальника, воїни відпустили Пандіона. Ні на кого не
дивлячись, юнак підійшов до борту корабля. Всі мовчки розступилися перед ним, як перед
людиною, що йде на смерть.
Пандіон зосереджено глянув на піняву смугу, що приховувала плоский берег,
інстинктивно зіставляючи свої сили з швидкістю розгніваних хвиль. В голові зринали уривки

думок. «Країна за смугою піних 33 — пінява країна… Африка».

32 Та-Кемт (чорна земля) — в розмовній мові Кемт або Кеміт (просто «чорна») — так називали самі єгиптяни
свою країну.

33 Афрос — піна по-старогрецькому.