Page 30 - На краю Ойкумены

Корабель поплив угору проти течії, і ув'язнені не встигли роздивитися навкруги. В трюмі
була задуха — сонце ще високо стояло і обпалювало людей, в повітрі, сповненому тяжких
випарів, було важко дихати.
Увечері спека спала, і вимучені бранці почали оживати, — знову почулися розмови.
Судно продовжувало свій шлях цілу ніч, вранці ненадовго зупинилося — бранцям принесли
їжу, і стомлива подорож тривала далі. Так було кілька днів — їх не лічив отупілий, байдужий
Пандіон.
Нарешті голоси гребців і воїнів зазвучали жвавіше, на палубі зчинилася метушня —
подорож закінчено. Бранців залишили в трюмі на всю ніч, і рано-вранці Пандіон почув
протяжні вигуки команди.
На курній, спаленій сонцем площадці півкільцем вишикувалася варта, виставивши
наперед списи. Бранці виходили по одному і зразу ж потрапляли в руки двох воїнів
величезного зросту, біля ніг яких лежала купа мотузків. Єгиптяни викручували бранцям руки
так сильно, що плечі у людей вигиналися і лікті за спиною сходилися разом. Стогін і крики
ані трохи не зворушували велетнів, які тішилися своєю силою та безпорадністю жертв.
Настала черга Пандіона. Один з воїнів схопив його за руку, як тільки юнак, осліплений
денним світлом, ступив на землю. Від болю заціпеніння, що охоплювало Пандіона, зникло.
Навчений прийомів кулачного бою, юнак легко вивернувся з рук воїна і завдав йому
оглушливого удару у вухо. Велетень упав лицем у пилюку до ніг Пандіона, другий воїн
розгублено відскочив убік.
Пандіона оточило тридцять ворогів із спрямованими на нього списами.
Охоплений шаленою люттю, юнак стрибнув уперед, бажаючи загинути в бою, —
смерть здавалася йому порятунком… Але він не знав єгиптян, що мали тисячолітній досвід
приборкання рабів. Воїни миттю розступилися і кинулися ззаду на Пандіона, який
вистрибнув за коло. Хоробрий юнак був збитий з ніг і придушений тілами ворогів. Тупий
кінець списа сильно вдарив його між ребра в нижню частину грудей. Вогненночервоний
туман поплив перед очима юнака, дух йому перехопило. В цю мить єгиптянин звів докупи
закинуті над головою руки Пандіона і з'єднав їх у зап'ястях дерев'яною, схожою на
іграшкового човника річчю.
Воїни відразу ж дали юнакові спокій.
Бранців швидко зв'язали і погнали вузькою дорогою між берегом річки і полями.
Молодий скульптор відчував страшенний біль: руки, підняті догори над головою, були
защемлені в дерев'яній колодці з двома гострими кутами, які стискували кістки зап'ясть. Цей
пристрій не давав змоги зігнути руки в ліктях і опустити їх на голову.
З бокової доріжки до групи Пандіона приєдналася друга партія бранців, потім третя, —
число рабів зросло до двохсот чоловік.
Всіх їх зв'язали найбезжальнішим способом, руки були в таких самих колодках.
Обличчя бранців були спотворені від болю, бліді і вкриті потом. Юнак ішов, наче в тумані,
ледве помічаючи те, що було навкруги.
Але довкола лежала багата країна. Повітря було надзвичайно свіже і чисте, на вузьких
дорогах панувала тиша, величезна ріка повільно несла води до Великого Зеленого моря.
Пальми ледве хитали верхівками під легеньким північним вітром, достигаючі зелені поля
невисокої пшениці чергувалися з виноградниками і фруктовими садами.
Вся країна була величезним садом, вирощеним протягом тисячоліть армією рабів.
Пандіон не міг роздивлятися на всі боки. Він брів, зціпивши зуби від болю, повз високі
стіни, що оточували будинки багатіїв. Це були легкі і стрункі будівлі на два поверхи, з
вузькими і високими вікнами, над дверними нішами, обрамленими дерев'яними колонами.
Білосніжні стіни, розмальовані складним візерунком яскравих і чистих фарб, виступали
надзвичайно чітко в сліпучому сонячному світлі.
Раптом перед бранцями постала велетенська кам'яна споруда з прямими зрізами
небачено товстих стін з великих брил каміння, притесаних навдивовижу правильно. Похмура
і таємнича будівля, здавалося, простягшись, безмовно осідала на землю, тиснучі її своєю