Page 27 - На краю Ойкумены

Це й є той страшний Айгюптос!.. А він поклявся Тессі своїм коханням, всіма богами
навіть не думати про дорогу сюди… Боги, що чинить з ним доля… Але він, напевно, загине, і
це буде найкраще…
Пандіон кинувся сторч головою в бурхливий вир і, напружуючи сильні руки, відплив
од корабля. Хвилі підхопили юнака. Ніби втішаючись із загибелі людини, вони підкидали
його вгору, жбурляли в глибокі провалля, навалювалися на нього, душили й топили,
наповняючи рот і ніс водою, хльоскаючи по очах піною і бризками. Пандіон більше ні про
що не думав — він одчайдушно боровся за життя, за кожен ковток повітря, несамовито
працюючи руками і ногами. Еллін, що виріс на морі, був чудовим плавцем.
Час минав, а хвилі все несли й несли Пандіона до берега. На корабель він не оглядався,
забувши про його існування перед неминучістю смерті. Наскоки валів ставали рідшими.
Хвилі котились повільніше, довгими валами, підіймаючи і звалюючи гуркотливі намети
спінених гребенів. Кожна хвиля переносила юнака на сто ліктів уперед. Іноді Пандіон
зривався вниз, і тоді велетенська вага води каскадом обвалювалась на нього, занурюючи в
темну глибочінь, а серце плавця мало не розривалося від напруження.
Кілька стадій проплив Пандіон, багато часу тривала боротьба з хвилями, і, нарешті, він
знесилився і відчув, що йому важче чинити опір обіймам водяних велетнів. Разом з втратою
сил згасала воля до життя, все важче було напружувати ослаблі м'язи, все менше було
бажання продовжувати боротьбу. Ривками майже безвільних рук юнак піднявся на гребінь
хвилі і, повернувши обличчя до далекої батьківщини, закричав:
— Тессо, Тессо!.. Ім'я коханої, двічі кинуте в обличчя долі, в обличчя жахливих і
байдужих сил моря, було відразу ж приглушене ревом бурхливих хвиль. Вал накрив
нерухоме тіло Пандіона, з гуркотом розсипався над ним, і юнак, поринаючи, раптом
ударився об дно у вихорі збаламучених піщинок.

Двоє воїнів-дозорців у коротких зелених спідничках — знак приналежності до
берегової варти Великого Зеленого моря, 34 спираючись на довгі тонкі списи, оглядали обрій.
— Начальник Сенеб даремно послав нас, — ліниво промовив один з них, старший.
— Але корабель фінікійців був біля самого берега, — заперечив другий. — Коли б не
припинилась буря, дісталась би нам легка здобич — біля самої фортеці…
— Поглянь туди, — перебив його старший, показуючи вздовж берега. — Бодай би я
залишився непохований, коли це не людина з корабля!
Обидва воїни довго вдивлялися в пляму на піску.
— Ходімо назад, — запропонував нарешті молодший. — Ми й так багато бродили по
піску. Кому потрібен труп мерзенного чужинця замість багатої здобичі — товару і рабів, що
зникли разом з кораблем…
— Ти сказав не подумавши, — знову обірвав його старший. — Іноді ці купці бувають
багато одягнені і носять на собі коштовності. Золотий перстень не завадить тобі — навіщо
нам давати звіт Сенебові про кожного утопленика.
Воїни покрокували по щільній, утрамбованій бурею смузі вогкого піску.
— Де ж твої коштовності? — глузливо спитав молодший старшого. — Він зовсім
голий!
Старший похмуро пробурмотів прокльони.
Справді, чоловік, що лежав перед ними, був зовсім голий, руки його були безпорадно
підігнуті під тулуб, коротке кучеряве волосся набите морським піском.
— Подивись, це не фінікієць! — вигукнув старший. — Яке могутнє й красиве тіло!
Шкода, що він мертвий — був би хороший раб, і Сенеб нагородив би нас.
— З якого він народу? — запитав молодший.

34 Так називалось у єгиптян Середземне море.