Page 24 - На краю Ойкумены

що рідне море не зрадить.
Пандіон звівся на ноги і, переконавшись, що руки діють, стрибнув у море і поплив до
корабля. Хвилі накривали з головою, побите тіло погано корилося його волі, рани нестерпно
пекли, в горлі пересохло.
Судно наближалося до Пандіона, з нього лунали підбадьорюючі вигуки. Почувся
різкий скрип весел, корабель виріс над головою юнака, сильні руки підхопили Пандіона і
підняли на палубу… Юнак, втративши свідомість, простягся на теплих дошках, як неживий.
Його привели до пам'яті, дали води — він довго і жадібно пив. Пандіон відчув, що його
відтягли вбік і чимсь накрили. Молодий скульптор поринув у глибокий сон.

Гори Кріту ледве мріли на обрії. Пандіон заворушився і, мимоволі застогнавши,
прокинувся. Він перебував на кораблі, не схожому на судна його батьківщини —
низькобортні, з захищеними плетивом з лозин боками, з веслами, виведеними над трюмом…
У цього корабля були високі борти, гребці сиділи під палубними дошками, по обидва боки
прорізу, що розширювався в глиб трюму. Парус на щоглі, в центрі судна, був вищий і
вужчий, ніж: на еллінських кораблях.
Від куп шкір, накиданих на палубі, йшов важкий дух. Пандіон лежав на вузькій
трикутній площадці біля гострого носа судна. До юнака підійшов бородатий горбоносий
чоловік у грубій вовняній одежі, простяг йому чашку теплої води, змішаної з вином і
заговорив незнайомою мовою з різкими металічними інтонаціями… Пандіон похитав
головою. Чоловік торкнувся його плеча і владним рухом показав на корму судна. Пандіон
обгорнув стегна мокрим від крові лахміттям і попрямував уздовж борту до намету на кормі.
Там сидів худий, такий самий горбоносий, як і той, що привів Пандіона, чоловік. Він
розтулив у посмішці губи, облямовані жорсткою бородою, що видавалась уперед. Його сухе,
обвітрене й хиже обличчя, що здавалося відлитим із бронзи, виявляло жорстокість.
Пандіон зрозумів, що потрапив на торговельне судно фінікійців і бачить перед собою
начальника або хазяїна корабля.
Перших двох питань, заданих йому начальником, Пандіон не зрозумів. Тоді купець
заговорив ламаною іонійською говіркою, знайомою Пандіонові, примішуючи до неї
карійські та етруські слова. Він запитав Пандіона про його пригоду, довідався, звідки той
родом, і, наблизивши до нього горбоносе обличчя з гострими неморгаючими очима, сказав:
— Я бачив, як ти втікав, — це вчинок, гідний стародавнього героя. Мені потрібні такі
безстрашні і сильні воїни— в цих морях та на їх берегах багато розбійників, що грабують
наших купців. Якщо служитимеш мені вірно, легким буде твоє життя, і я нагороджу тебе.
Пандіон заперечливо похитав головою й нескладно розповів, що йому треба
якнайшвидше повернутися на батьківщину, і благав висадити його на найближчому острові.
Очі начальника гнівно заблищали.
— Мій корабель іде прямо до Тіра, 28 на моєму шляху тільки море. Я цар на своєму
кораблі, і ти — під моєю владою. Я можу наказати зараз же покінчити з тобою, якщо це буде
потрібним. Ну, вибирай: або тут, — фінікієць показав униз, де під палубою розмірено
рухалися весла і чувся сумний спів гребців, — ти будеш рабом, прикутим до весла, або
одержиш зброю і приєднаєшся он до тих, — палець купця повернувся назад і ткнув під
намет: там ліниво лежало п'ятеро здоровенних напівголих людей з тупими й звірячими
обличчями. — Я чекаю, вирішуй швидше!
Пандіон безпорадно оглянувся навколо. Корабель швидко віддалявся від Кріту.
Відстань між Пандіоном і його батьківщиною все збільшувалася. Чекати допомоги не було
звідки.
Пандіон вирішив, що в ролі воїна йому легше буде втекти. Але фінікієць, що добре знав
звичаї еллінів, примусив його дати три страшних клятви на вірність.

28 Тір — стародавня столиця Фінікії на південь від сучасного Бейрута, на півдні сучасної Сірії.