Page 34 - На краю Ойкумены

обережно висунув голову з низького, як нора, входу. Рискуючи привернути увагу вартових,
юнак став навколішки і милувався місячним диском, що виплив на небі високо над краєм
похмурої стіни. Йому стало боляче від думки, що цей самий місяць світить зараз в далекій
Енніаді. Може, Тесса, його Тесса, зараз запитує Гекату, де він, не маючи і в гадці, що він
дивиться з паскудної ями на сріблястий диск. Пандіон сховав голову в темряву, просякнуту
курним запахом нагрітої глини, і відвернувся до стіни.
Вже давно минув буйний розпач перших днів, шалені напади страшенної туги. Пандіон
дуже змінився. Його густі чіткі брови були завжди зведені, золотисті очі нащадка Гіперіона
потемніли від гнівного вогню, що приховано і вперто поблискував у них, уста завжди були
щільно стулені.
Але могутнє тіло, як і раніше, було сповнене невичерпної енергії, розум не притупився.
Юнак не занепав духом, як і до цього, він мріяв про волю.
Молодий скульптор поволі перетворювався в бійця, страшного не тільки своєю
хоробрістю або силою, не тільки безмежною впертістю, бажанням зберегти свою душу в
тому пеклі, що оточувало його, пронести через усі випробування свої мрії, прагнення і
любов. Те, що було зовсім неможливе для нього, самотнього, який не знав ні мови, ні країни,
тепер ставало реальним — у Пандіона були товариші. Товариш! Тільки той може зрозуміти
все значення цього слова, кому доводилося одному стояти перед грізною, переважаючою
силою, кому доводилося бути на самоті далеко від батьківщини, в чужій країні. Товариш! Це
значить і дружня допомога, і розуміння, і захист, спільні думки і мрії, добра порада,
корисний докір, підтримка, втіха. За сім місяців, проведених на роботах навколо столиці,
Пандіон ознайомився з дивною мовою Айгюптосу і навчився добре розуміти різноплемінних
мешканців шене.
В юрбі п'ятисот рабів, ув'язнених в шене, яких щодня виганяли на роботу, юнак почав
відрізняти все більше людей з певною і різкою індивідуальністю.
І раби, поступово довіряючи один одному, потроху зблизилися і з Пандіоном.
Люди об'єдналися на грунті спільних тяжких поневірянь, спільного прагнення до волі.
Добитися визволення, завдати удару сліпій, гноблячій силі держави Чорної Землі і
повернутися на втрачену батьківщину. Батьківщина — це було зрозумілим для всіх, хоча в
одних вона була за таємничими болотами півдня, у других — за пісками сходу чи заходу, в
третіх, як і в Пандіона, — за морем на півночі.
Але в шене тільки небагато людей знайшло в собі сили для підготовки до боротьби.
Інші, виснажені непосильною роботою, постійним недоїданням, покірно й повільно згасали.
Це були головним чином літні люди. Вони не цікавились оточенням. В їх згаслих очах не
світилася рішучість, у них вже не було бажання таємно спілкуватися з товаришами. Вони
працювали, поволі їли, спали тяжким сном, щоб на ранок, здригнувшись від окрику
наглядача, знову мляво і байдуже плентатися в колоні.
Пандіон зрозумів, чому в робочому будинку було так багато окремих хижок: вони
роз'єднували людей. Після вечері було заборонено їм сходитися: вартові з стін пильно
стежили за виконанням цього наказу — стріла або палиця ранком карала за непослух. Не в
усіх людей вистачило сили й сміливості, щоб, користуючись темрявою, нечутно переповзати
в хижки до інших. На це зважувався мало хто з товаришів Пандіона.

Найближчими друзями Пандіона стало троє. Перший, з них був Кідого — величезний
негр, на зріст майже чотири лікті, що був родом з дуже далеких місць Африки, на південний
захід від Айгюптосу. Добрий, веселий і палкий Кідого був теж вправним художником і
скульптором. Його виразне обличчя з широким носом і товстими губами відразу привабило
Пандіона розумом та енергією. Пандіон звик до того, що негри добре збудовані, але цей
велетень відразу привернув увагу скульптора своїм пропорційним і красивим тілом.
Враження незвичайної моці від дебелих, наче викуваних із заліза, м'язів, якось поєднувалося
з легкістю і гнучкістю високої постаті Кідого. Величезні очі здавалися повними уваги і
вражали своєю жвавістю на чорному обличчі.