Page 125 - На краю Ойкумены

стільки земель, бився з людьми і звірами, а не залишився в рабстві?
Присоромлений Пандіон перестав запитувати. Раптом Кідого, який сидів поблизу
вогнища, підвівся і зашкутильгав до гайка, що був на віддалі двохсот ліктів від місця
спочинку. Сонце, що вже заходило, своїм промінням золотило овальне велике листя, тонкі
гілки злегка тріпотіли. Кідого уважно оглянув бугристу, шорстку кору тонких стовбурів,
радісно вигукнув і вийняв ніж. Трохи згодом негр вернувся до вогнища з двома великими
в'язками червонуватосірої кори. Одну в'язку він підніс начальникові загону.
— Передай оце вождеві, як прощальний подарунок від Кідого, — сказав негр. — Це
ліки, не гірші від чарівної трави з голубого степу. При хворобі, втомі чи якомусь лиху нехай
він потовче її і вип'є відвару, тільки небагато. Якщо пити багато, то це вже не ліки будуть, а
отрута. Ця кора повертає силу старим, веселить зажурених, бадьорить ослаблих. Запам'ятай
це дерево — будеш дякувати. 121
Начальник зрадів, беручи подарунок, і зараз же наказав нарізати ще якомога більше
кори. Кідого сховав другу в'язку в шкуру гішу, яку віз із собою Каві.
На другий день слони піднялися на кам'янисту рівнину, де зарості високого густого
чагарника, зігнуті вітрами, хилилися до землі, утворюючи високі зелені горби, розкидані
серед сірої сухої трави.
Коли повівав зустрічний вітер, запашна свіжість бадьорила людей. Пандіон
стрепенувся. Щось знайоме, безмірно дороге й забуте почувалося в цьому запаху, але воно
губилося серед ароматів, що неслися від розігрітого листя з лісу, який виднівся внизу.
Далеко простяглися широкі й пологі оголені схили, їх голубувату поверхню перетинали
темні смуги і плями лісових хащ. На краю обрію синіло високе гірське пасмо.
— Ось вона, Тенгрела, моя країна! — нестямно закричав Кідого, і всі обернулися в його
бік.

Негр розмахував руками, схлипував і морщив обличчя, могутні плечі його тряслися від
хвилювання. Пандіон розумів, що переживає друг, але якесь неясне почуття заздрощів
боляче вкололо молодого елліна: Кідого добрався до батьківщини, а йому ще так багато
труднощів лишилося подолати до тієї великої години, коли він, подібно до друга, зможе
закричати: «Ось і моя батьківщина!»
Похиливши голову, Пандіон непомітно відвернувся: він не міг зараз радіти разом з
другом.
Слони спускалися по чорному оголеному схилу вулканічного грунту — на застиглій
лаві не росли ніякі дерева. Дорогу перетяв рівний уступ з розкиданими на ньому
невеличкими озерцями. Блискучі плями води, чистої, синьої й глибокої, чітко виділялися
серед чорних берегів. Пандіон здригнувся. Він раптом згадав надзвичайно життєрадісні сині
очі Тесси, її густе чорне волосся, і тут сині озерця неначе дивилися на нього з німим
докором, так, мовби жива Тесса побачила його слабість. Пандіон полинув думками в
Енніаду, невиразне і могутнє нетерпіння розпрямило йому груди, він присунувся до друга і
міцно обняв його. На чорну руку Кідого лягла мускуляста рука Каві, і троє друзів з'єднали
свої долоні в твердому і радісному потиску.
А слони спускалися все нижче, — береги широкої долини постали з обох боків. Ще
трохи, і праворуч простяглася друга така сама долина. Струмки, злившись один з одним,
утворили бистру річку, яка чим далі ставала багатоводнішою. Слони йшли деякий час лівим
берегом коло підніжжя зруйнованих стрімчаків. Скелі розійшлися попереду, чиста вода
річки з веселим дзюрчанням мчала під покров високих дерев, що стояли, наче зелені арки,
обабіч її річища, яке мало в ширину до п'ятнадцяти ліктів. Не дійшовши до дерев, слони
зупинилися.
— Тут, — сказав начальник. — Ми не підемо далі.

121 Кора дерева іохімба з родини маренових, до яких належать також хінне і кофейне дерева.