Page 121 - На краю Ойкумены

що-небудь розглядіти крізь сріблясту завісу місячного сяйва, що закривало далечінь.
Пандіон, притискаючи вухо до гарячого кам'янистого грунту, спершу чув тільки власне
дихання. Мовчазна грізна непевність тривожила його. Раптом здалеку донісся слабкий, ледве
чутний шум, переданий твердим грунтом. Звуки, все частіші, рівномірно повторювалися, як
чіткі брязкаючі удари — клік, клік! Пандіон швидко підвів голову і враз перестав чути ці
звуки. Кідого ще якийсь час припадав до землі то одним, то другим вухом, потім схопився,
наче підкинутий пружиною.
— За нами слідом іде великий звір, погано, що я не знаю, який. У нього кігті назовні, як
у собаки чи гієни, — значить, це не лев, не леопард…
— Буйвол або носорог, — висловив гадку Каві. Кідого енергійно захитав головою.
— Ні, це хижак, — упевнено відрізав негр. — Треба рятуватись. Погано, що поблизу
нема жодного дерева, — тривожно оглядаючись, шепотів він.
Перед ними простягалася щебениста рівнина. Тільки жмутки рідкої трави і невеличкі
кущики стирчали на її схилі.
— Уперед, швидше! — квапив Кідого, і друзі обережно побігли, побоюючись великих
колючок і тріщин у пересохлій землі.
А позаду, тепер уже зовсім виразно, чути було розмірений стукіт важких кігтів. Цей
стукіт став частіший, і друзі зрозуміли, що звір теж прискорив біг і наздоганяє їх. Клік, клік,
клік! — тупий брязкіт чути було все ближче.
Пандіон оглянувся і побачив високий силует, що, похитуючись, сірою примарою біг
позаду слідом за ними.
Кідого крутив головою, намагаючись побачити десь попереду дерева, розмірити
відстань і швидкість бігу невідомого звіра. Зміркувавши, що дерева ще дуже далеко і добігти
друзі не встигнуть, негр зупинився.
— Звір наздоганяє, нам більше не можна залишатися спиною до нього, — загинемо
жалюгідною смертю!.. — схвильовано крикнув негр.
— Треба битись, — похмуро пробурчав Каві.
Троє друзів стали поруч, повернувшись обличчям до грізної сірої примари, що
наближалася в нічній тиші. Звір за весь час погоні ані писнув, і ця незвичайна для степових
хижаків властивість найбільше лякала друзів.
Сірий розпливчастий силует ставав темнішим, його контури визначалися все різкіше.
Не більше трьохсот ліктів лишалося між друзями і звіром, коли той притишив біг і пішов
далі розмашистою ходою, упевнений, що намічені жертви не втечуть від нього.
Друзі ніколи не бачили такого звіра. Масивні передні лапи його були значно довші від
задніх, передня половина тулуба дуже піднімалася над кряжем, спина була похила. На
товстій шиї прямо сиділа важка голова з масивними щелепами і крутим опуклим лобом.
Коротка світла шерсть рябіла темними плямами. На загривку і потилиці дибом стирчало
довге жорстке волосся. Звір трохи нагадував плямисту гієну, але небаченого, величезного
розміру: голова його була на відстані п'яти ліктів від землі. Широкі груди, плечі й загривок
вражали своєю масивністю, могутні мускули випиналися буграми, а величезні криві кігті
зловісно стукотіли, наганяючи страх.
Звір рухався якось дивно, нерівно, виляючи низьким задом і кланяючись важкою
головою. Морда була опущена вниз так, що нижня щелепа майже притискалася до горла.
— Хто це? — глухо спитав Пандіон, облизуючи пересохлі губи.
— Не знаю, — розгублено відповів Кідого. — Ніколи не чув про таких звірів.
Звір раптом повернувся; великі очі тварини, спрямовані на подорожніх, засвітилися
блимаючими вогниками. Звір обійшов праворуч людей, що стояли проти нього, потім знову
повернувся до них мордою і зупинився. Закруглені вуха стирчали косо догори обабіч голови.
— Звір розумний: він зайшов так, щоб місяць став навпроти нас, — прошепотів,
прискорено дихаючи, Кідого.
Пандіона пройняв нервовий дрож, що завжди траплялося з молодим елліном перед
небезпечним боєм.