Page 120 - На краю Ойкумены

Каві промугикав щось невиразне, не знаючи, вірити негрові чи ні, але згадав, яку
нерішучісь виявляли слони в найважчий момент бою сьогодні у нього на очах, і промовчав.
— У володарів слонів списи зовсім інші, ніж у нас: лезо у вісім пальців завширшки, —
втрутився Пандіон. — Яку ж силу треба мати для удару таким списом?
Кідого раптом встав і прислухався. Жодного звуку не доносилося з того боку, де
розташувалися мисливці. Золоте від зорі небо швидко померкло.
— Вони пішли і забули про нас! — вигукнув негр і вибіг з-за виступу скелі.
Навкруги все було пусто. Вдалині чулися ледве розбірливі голоси — мисливці пішли в
селище, покинувши трьох друзів.
— Ходімо за ними швидше, дорога далека, — заквапився Пандіон, але негр спинив
друга.
— Пізно, зараз погасне зоря, і ми в темряві зіб'ємося з дороги, — сказав Кідого. —
Краще підождати, поки зійде місяць, це буде скоро.
Каві і Пандіон погодилися і прилягли відпочити.

Розділ восьмий
СИНИ ВІТРУ

У непроникній пітьмі завили гієни, тужливо заголосили шакали. Кідого нервувався,
часто поглядаючи на схід, де попелястосірий просвіт неба над вершинами дерев провіщав,
що незабаром зійде місяць.
— Я не знаю, є тут дикі собаки чи нема, — бурмотів Кідого. — Якщо вони прийдуть,
буде біда. Собаки нападають дружно, всією зграєю, і перемагають навіть буйволів…
Небо все світлішало, нарешті скелі, що похмуро чорніли, засріблилися, дерева на степу
виділились чорними силуетами. Зійшов місяць.
Міцно стискаючи списи, оглядаючись і прислухаючись, етруск, негр і еллін пішли на
південь, уздовж скелястого пасма. Вони поспішали покинути похмуре місце битви, де за
кущами і деревами валялися трупи слонів і бенкетували пожирачі падла. Виття позаду
затихло, степ мовчав. Здавалося, все навкруги вимерло, — тільки швидка хода подорожніх
порушувала нічну тишу.
Кідого старанно обминав густі гаї і чагарникові зарості, що тут і там височіли на степу
таємничими чорними горбами. Негр вибирав дорогу посередині відкритих галявин, що біліли
між заростями, як озера в лабіринті чорних островів.
Скелясте пасмо повернуло на захід, вузький гай притиснув подорожніх до скель. Кідого
звернув праворуч і пішов довгою кам'янистою площинкою, що спускалася на південь.
Раптом негр зупинився і, круто повернувшись назад, став прислухатись. Пандіон і Каві
насторожилися, але жодного звуку не було чути навкруги. Як і раніше, панувала глибока
тиша.
Кідого нерішуче пішов далі, прискорюючи ходу і не відповідаючи на тихі запитання
етруска та елліна. Вони пройшли ще тисячу ліктів, і негр знову зупинився. Його очі при
місячному світлі тривожно блищали.
— Хтось іде слідом за нами, — прошепотів він і припав вухом до землі.
Пандіон зробив те саме, а етруск залишився стояти, примруживши очі і намагаючись