Page 20 - На краю Ойкумены

Руїни стояли мовчазно, завороти стін були розкриті перед Пандіоном, наче велетенські
руки, що приготувалися обхопити жертву. Широкі свіжі тріщини — слід недавнього
землетрусу — вкривали поверхню стін.
Молодий скульптор тихо йшов поміж руїн, намагаючись не порушити тиші, і вдивлявся
в темні кутки під уцілілими колонами.
Обігнувши ріг, що виступав, Пандіон опинився в квадратному залі без стелі, стіни якої
були розмальовані вже знайомими яскравими фресками. Вдивляючись у чергування
коричньових і чорних чоловічих фігур, що несли щити, мечі та луки серед дивних звірів і
кораблів, Пандіон, пригадавши дідові розповіді, здогадався, що перед ним зображено
подорожі військового загону в країну чорних, розташовану, за старовинними переказами, на
самому краю Ойкумени.
Здивований цим освідченням далеких подорожей стародавнього народу, Пандіон довго
вдивлявся в стінні розписи, поки, повернувшись ліворуч, не побачив посеред залу
мармурового куба, прикрашеного синіми розетками та скляними завитками. Біля підніжжя
куба лежало багато зовсім свіжих, недавно зірваних квітів.
Виходить, тут хтось був, виходить, серед цих руїн живуть люди! Затамувавши подих,
юнак швидко попрямував до виходу, в портик, зарослий високою травою.
Портик з двох білих квадратних стовпів і двох червоних колон стояв на краю
невисокого урвища, що ледве підносився над густим листям дерев. По урвищу звивалася
утоптана курна стежка. Юнак спустився в долину і опинився на гладенькій, вимощеній
дорозі. Пандіон пішов на схід, намагаючись безшумно ступати по гарячому камінню.
Широке листя платанів з правого боку дороги, ледве тріпочучи в розпеченому повітрі,
відкидало смугу тіні. Мандрівник полегшено зітхнув, сховавшись від пекучого сонця.
Пандіонові давно хотілося пити, але ще в себе на батьківщині, бідній на воду, він привчився
до витримки. Пройшовши зо дві стадії, юнак помітив попереду, біля невеликого горба, де
дорога повертала на північ, довгу низьку будівлю. Кілька приміщень, мов низка однакових
ящиків, були відкриті з боку дороги і зовсім порожні. Пандіон упізнав старий будинок для
відпочинку мандрівників: він часто бачив такі на дорогах північного узбережжя і поспішив
увійти в строкато пофарбований центральний вхід, розділений однією колоною. Тихеньке
дзюрчання привабило втомленого спекою та довгою дорогою юнака. Пандіон увійшов до
відділу ванн, де вода з великої труби викладеного важкими плитами джерела стікала в
широку воронку, пророблену в стіні, переливаючись через краї трьох басейнів.
Скинувши одяг та сандалії, Пандіон вимився в чистій холодній воді, вдосталь напився і
ліг відпочити на широкій кам'яній лаві. Дзюрчання води і легкий шепіт листя заколисували, і
очі, запалені сонцем та вітром на гірських перевалах, мимоволі заплющувались. Пандіон
задрімав.
Він спав недовго: тінь від колони, що перетинала освітлену сонцем підлогу, майже не
змінила свого положення. Пандіон схопився і швидко накинув свій немудрий одяг. Після
відпочинку він почував себе свіжим. Поївши сухого сиру і знову напившись, юнак пішов до
виходу і раптом завмер: здалека почулися голоси. Він вийшов на дорогу і почав озиратися.
Так, безперечно, осторонь від дороги, за густим чагарником було чути сміх, незрозумілі
слова та зрідка уривчасте звучання струн.
Пандіон відчув одночасно і радість і острах, м'язи його напружилися, він мимоволі
взявся за держак батьківського меча. Прошепотівши кілька молитовних слів своєму
покровителю і прабатьку Гіперіонові, юнак пішов крізь гущавину просто на голоси. В
гущавині було душно, різкі ароматичні пахощі утруднювали і без того затамоване дихання.
Обережно обминаючи високі кущі з величезними колючками, пробираючись між
стовбурами суничного дерева з його тонкою світлосірою гладенькою корою, Пандіон
наблизився до групи миртових дерев, що суцільною стіною перетинали йому шлях.
Серед густого листя висіли грона білосніжних квітів. На мить перед Пандіоном виник
образ Тесси — миртове дерево на його батьківщині було присвячене дівочій юності. Голоси
тепер чулися зовсім близько — люди чомусь говорили приглушено, і юнак зрозумів, що він