Page 11 - На краю Ойкумены

Праворуч серед стовбурів перед нею височіла сіра, обсипана хвоєю, скеля.
На галявину падав стовп сонячного світла, і сосни навкруги здавались вилитими з
червоного золота. Сюди виразніше доносився рокітливий гул моря, — невидиме, воно
безперервно нагадувало про себе низькими розміреними акордами.
З-за скелі назустріч Тессі вибіг Пандіон і притягнув дівчину до себе за простягнені
руки, потім злегка відштовхнув її і пильно оглянув, ніби намагаючись увібрати в себе весь її
образ.
Кучері її блискучого волосся тріпотіли навколо гладенького чола, вузькі брови
здіймалися до скронь, ледве помітно переламуючись, і це надавало великим синім очам ледь
вловимого виразу насмішкуватої гордості.
Тесса м'яким рухом одсторонилась від юнака.
— Не гайся, сюди скоро прийдуть! — сказала вона, ніжно дивлячись на юнака.
— Я готовий, — з цими словами Пандіон підійшов до скелі, розсіченої вузькою
вертикальною печерою.
На вапняковій брилі стояла незакінчена статуя в половину людського росту з густої
глини. Тут же були розкладені дерев'яні інструменти — вигнуті пилочки, ножі і лопатки.
Дівчина скинула синій хіматіон і поволі піднесла руки до застібок, що скріпляли зборки
легкої тканини, розрізаної вздовж плечей.
Пандіон стежив за нею, посміхаючись і перебираючи інструменти, але коли він
повернувся до статуї, усмішка захоплення поволі сповзла з його обличчя. Ще дуже далеко
було цьому грубому зображенню до прекрасної живої Тесси. Але все-таки в глині вже
з'являлися пропорції її тіла. Сьогодні мусить все вирішитися. Він, нарешті, перенесе на
нерухому глину чарівність живих ліній.
Пандіон похмуро і рішуче обернувся до Тесси. Та, скоса глянувши на нього, хитнула
головою. Опустивши очі, дівчина сперлася на сосновий стовбур, підклавши одну руку під
голову. Пандіон мовчки заглибився в роботу. Погляд юнака став пронизливим, очі
перебігали з тіла подруги на глину, розміряючи й порівнюючи.
Багато днів уже тривала ця боротьба творчих рук з мертвою, байдужо податливою
глиною, яку треба було примусити набрати прекрасних форм живого.
Час минав. Чуйне вухо юнака вже кілька разів ловило приглушені зітхання стомленої
Тесси.
Пандіон припинив роботу, відступив од статуї, і Тесса мимоволі здригнулася, почувши
гіркий стогін розчарування. Зображення стало далеко гіршим. Те, що жило в ньому і
приваблювало ледве наміченими рисами, тепер, пригладжене і оформлене, вмерло. Статуя
зробилася лише незграбною подобою смуглявого тіла Тесси, що стояла перед величезним
сосновим стовбуром темнозолотого кольору.
Закусивши губи, юнак порівнював Тессу із статуєю напружено стараючись знайти
помилку. Помилки не було, — це не можна було назвати помилкою: просто він не зміг
передати життя, зупинити мінливі рухи тіла, йому здавалося, що сила його кохання, його
захоплення красою Тесси дозволять йому піднестися високо, здійснити великий творчий
подвиг — і з'явиться перед світом небачена статуя… Так було вчора, було ще півгодини
тому? І от він не може… не вміє… йому не під силу… Навіть для Тесси, яку він так кохає!
Що ж тепер робити? Весь світ померкнув для Пандіона, інструменти попадали додолу, кров
ударила в голову. Охоплений розпачем, усвідомлюючи своє безсилля, юнак кинувся до
дівчини і впав перед нею навколішки.
Дівчина, зніяковіла і здивована, поклала долоні на гаряче, підняте догори обличчя
Пандіона.
І раптом інстинктивним чуттям жінки вона зрозуміла, що робиться в душі художника. З
материнською любов'ю вона схилилася над юнаком, говорила ласкаві слова, притискала до
себе голову Пандіона, пестячи тонкими пальцями кільця короткого волосся.
Бурхливий розпач юнака вщух.
Здалека долинули голоси. Пандіон оглянувся довкола; запал його згас, а з ним відійшла