Page 117 - На краю Ойкумены

— Я не розумію, як ти взнав, що цей слон степовий, — прошепотів Пандіон, уважно
оглянувши спокійного старого велетня.
— Бачиш його бивні? Вони не зламані, а стерті. У старого слона вони не ростуть так, як
у слона в розквіті сил, і він дуже стер їх, бо вони м'які. В лісового слона не побачиш таких
бивнів — вони частіше бувають тонкі й довгі…
Друзі стиха перемовлялися. Час минав. Передні слони зникли за обрієм, уже виднілися
не слони, а якась темна смуга.
Ліворуч показалося ще одне велике стадо. На чолі його йшли чотири самці
навдивовижу величезні — близько восьми ліктів заввишки. Вони рухалися, похитуючи
головами, і довгі, трохи вигнуті бивні то піднімалися, та торкалися трави гострими кінцями.
У стаді було багато слоних, які відрізнялися запалими спинами і великими складками
шкіри на боках. За ними, впритул до задніх ніг, невпевнено йшли маленькі слонята, а трохи
збоку, весело ступала підросла молодь. Маленькі бивні і вуха, невеликі довгасті голови,
великі животи і однакова висота передніх і задніх ніг відрізняли їх від дорослих.
Друзі зрозуміли, що наближається рішучий момент полювання. Маленьким слонам
важко було йти болотом, і стадо відхилилося праворуч, вибравшись на твердий грунт між
чагарниками і рідкими деревами.
— Чому слон, такий важкий, не грузне в болоті? — знову спитав Пандіон.
— У нього особливі ноги, — почав Кідого, — він…
Оглушливий грім металевих листів і бубнів, нестямні зойки враз розляглися по
степу, — у друзів аж дух перехопило від несподіванки.
Слонове стадо в паніці кинулося до болота, але там з трави цепом вискочили люди з
бубнами і сурмами. Слони, що йшли попереду, відсахнулися назад, зупинивши напір задніх.
Пронизливий трубний рев зляканих слонів, гуркотіння металевих листів, хрускіт гілок, — у
цьому пекельному шумі зрідка пробивалися тоненькі, жалісні крики слонят. Тварини
заметалися, то збиваючись докупи, то кидаючись врозтіч. У цьому хаосі серед велетнів, що
металися туди й сюди, в хмарах густої куряви мелькали люди. Вони не наближались до
стада, перебігали, шикувалися і знову били в листи. Поступово друзі зрозуміли, що робили
мисливці: вони відбивали молодих слонів від дорослих і відтісняли їх праворуч, у широке
гирло сухої долини, що врізалася в скелясте пасмо і була перегороджена смугою дерев. Сірі
велетні кинулися на мисливців, щоб розтоптати, розтрощити ворога, який невідомо звідки
взявся. Але люди, високо підстрибуючи, на мить зникали в чагарниках і між деревами. Поки
розлючені тварини розмахували хоботами, розшукуючи ворога, що сховався від них, з
другого боку з'являлися нові лави воїнів, які шалено галасували і гуркотіли металевими
листами. Слони кидалися на цих мисливців, і люди знову повторювали той самий маневр,
намагаючись відокремити молодих тварин.
Стадо відходило все далі й далі в степ, сірі тіла слонів зникли за деревами, і тільки
оглушливий гамір та курява, що високо знімалася, показували місце, де відбувалось
полювання.
Приголомшені друзі, вражені безстрашністю і спритністю людей, які уникали нападу
розлючених чудовиськ і вперто продовжували свою небезпечну справу, мовчки дивилися на
спустілий степ з прим'ятим чагарником і поламаними деревами. Кідого стурбовано
хмурився, прислухався і, нарешті, стиха сказав:
— Щось погане… Полювання пішло не так, як треба!
— Звідки ти знаєш це? — здивувався Каві.
— Якщо вони привели нас сюди, значить сподівалися, що стадо піде на схід, прямо від
нас. А тепер стадо пішло праворуч. Я вважаю, що це недобре.
— Ходімо туди, — запропонував Пандіон: — назад по уступу, як прийшли.
Кідого недовго роздумував і погодився. В сум'ятті бою їх прихід не мав якогось
значення.
Ховаючись за травою й камінням, низько пригнувшись, етруск, еллін і негр пройшли на
тисячу ліктів назад, уздовж скелястого пасма, поки не опинилися знову над відкритим