Page 17 - На краю Ойкумены

— В дорогу, Пандіоне, швидше… прощай… — прошепотіла дівчина.
Пандіон здригнувся, випустив Тессу і швидко підійшов до човна.
Піддаючись сильним рукам, човен, загрузлий у пісок, поволі зрушився, дно
зашурхотіло по піску. Пандіон увійшов по коліна у холодну воду, що плюскотіла об берег, і
обернувся. Човен, хитаючись на хвилях, злегка бився бортом об ногу юнака.
Тесса, непорушна, як статуя, стояла, вп'явшись поглядом у мис, за яким повинен був
зараз зникнути човен Пандіона.
В душі юнака щось надломилося. Він зірвав човен з мілини, стрибнув у нього і взявся
за весла. Тесса рвучко повернула голову, і порив західного вітру підхопив її розпущене на
знак туги волосся.

Човен швидко відплив, скоряючись сильним ударам весел, а Пандіон не відриваючись,
дивився на окаменілу дівчину. Її обличчя було високо підняте просто над оголеним плечем.
Вітер закрив обличчя Тесси її блискучим чорним волоссям, і дівчина не намагалася
поправити його. Крізь волосся Пандіонові видно було блискучі очі, розширені ніздрі і
яскраві напіврозкриті уста. А волосся, розвіваючись на вітрі, густою пеленою огортало шию.
Кінці його завивалися незліченними кільцями на щоці, скроні і високих грудях. Дівчина
стояла непорушно, доки човен не відійшов од берега І не повернув носом на південний схід.
Тессі здавалося, що човен огинає мис, а мис, темний і похмурий в тінях низького сонця,
висувається зліва в море, поступово наближаючись до човна. Ось він торкнувся чорної
рисочки в мерехтливому морі, ось вона зникла за ним.
Тесса, нічого більше не усвідомлюючи, опустилася на твердий вологий пісок.
Човен Пандіона загубився серед незліченних хвиль. Давно вже зник з очей мис Ахелоя,
а Пандіон усе веслував що було сили, нібито боявся, що туга змусить його повернутися. Він
ні про що не думав, намагаючись змучити себе роботою під пекучим сонцем…
Сонце перейшло на корму човна, — і повільні хвилі набрали кольору темного меду.
Пандіон кинув весла на дно. Обережно відштовхнувшись однією ногою, щоб не перекинути
вузенького човна, юнак стрибнув у море. Освіжившись, він поплив, штовхаючи човна
поперед себе, потім знову забрався в нього і випростався на весь зріст.
Попереду видно було гострий мис, а ліворуч чорнів довгастий острівець, що
відмежовував з півдня Калідонську гавань — мету його плавання. Пандіон знову почав
гребти, і острівець поволі зростав, підіймаючись з моря. Вершина його розпалася на окремі
голчасті крони дерев. Незабаром ряд струнких кипарисів, схожих на темні наконечники
велетенських списів, постав перед Пандіоном. Дерева, захищені од вітрів вигнутим
скелястим мисом, що підносився з півдня, здіймалися в чисту блакить неба. Юнак обережно
повів човен поміж камінням, облямованим слизькими рудуватими водоростями. Рівне
піщане дно було ясно видно крізь прозору зеленуватозолотисту воду. Пандіон вийшов на
берег, розшукав недалечко від старого, порослого мохом жертовника галявинку з м'якою
весняною травою і допив взяту на дорогу воду. Їсти йому не хотілося. До гавані, що
заховалася на тому боці острова, було не більш як два десятки стадій.
Юнак вирішив прийти бадьорим і свіжим до власника корабля. Він ліг відпочити.
Надзвичайно яскраво перед заплющеними очима Пандіона виникли картини
вчорашнього свята…
Пандіон та інші юнаки селища лежали на траві, чекаючи, поки дівчата закінчать танець
на честь Афродіти. Дівчата в легеньких спідницях, зібраних навкруги стану різнобарвними
стрічками, танцювали попарно, спиною одна до одної. Взявшись за руки, вони поглядали
через плече, ніби кожна з них милувалася кращою своєї подруги.
Сріблястими хвилями в місячному сяйві злітали і падали широкі зборки білих спідниць,
смугляві тіла танцюючих дівчат, що мали колір світлого золота, згинались, мов гнучкі
стеблини, в такт ніжним і протяжним, сумним і радісним звукам флейти.
Потім юнаки змішалися з дівчатами і почали танець журавля, підіймаючись на кінчиках
пальців і широко розкидаючи напружені, мов крила, руки. Пандіон був поруч з Тессою, яка