Page 12 - На краю Ойкумены

і горда надія. Йому здавалося, що його юнацька мрія ніколи не здійсниться. Скульптор
підійшов до своєї статуї і зупинився, роздумуючи. Маленька рука Тесси лягла йому на згин
ліктя.
— Не смій, нерозумний хлопче, — прошепотіла дівчина.
— Не можу, не смію, Тессо, — погодився Пандіон, не відриваючи погляду від статуї.
— Коли б ця… — юнак зупинився, — не була зроблена з тебе, коли б не ти, я знищив би її
зараз же. Ця річ така незграбна і негарна, що не повинна існувати і чимсь нагадувати твій
образ, — з цими словами юнак легко засунув камінь разом з статуєю вглиб печери. Він
старанно замаскував вузьку щілину уламками каміння та пригорщами сухої хвої.
Юнак і дівчина попрямували на звук морського прибою. Вони довго йшли мовчки.
Пандіон заговорив — він хотів, щоб кохана зрозуміла його тугу й розчарування. Дівчина
переконувала Пандіона не кидати спроб, говорила про свою впевненість у ньому, про його
здатність виконати задумане. Але Пандіон був непохитний. Тільки сьогодні він зрозумів, що
ще далекий від справжньої майстерності, що дорога до справжнього мистецтва лежить через
довгі роки наполегливої праці.
— Ні, Тессо, я зрозумів тільки тепер, що не можу втілити тебе в статуї! — палко
говорив він. — Я бідний тут і тут, — він торкнувся серця і очей, — щоб передати твою
красу…
— Хіба вона не твоя, Пандіоне? — дівчина поривчасто закинула руки за шию
художника.
— Так, Тессо, але як іноді я страждаю через неї! Я ніколи не перестану милуватися
тобою і разом з тим… не можу зробити статую. А я повинен втілити тебе в глині, дереві,
камені. Я повинен зрозуміти, чому так важко передати живе, бо коли я сам не зрозумію
цього, то як я зможу зробити живими свої твори?
Тесса уважно слухала юнака і, почуваючи, що зараз перед нею відкрита вся душа
Пандіона, з болем розуміла своє безсилля. Туга художника передавалась і їй, в серці росла
невиразна тривога.
Раптом Пандіон усміхнувся, і не встигла Тесса опам'ятатися, як міцні руки піднесли її
вгору. Пандіон побіг до берега, опустив дівчину на вогкий пісок, а сам зник за круглим
горбом.
Одна мить — і дівчина побачила голову Пандіона на гребені хвилі, що наближалась до
берега. Незабаром юнак повернувся. Його м'язи, виграваючи під шкірою, обтрушували воду.
Недавнього смутку не було й сліду. І те, що трапилося в гаю, здалося Тессі вже не таким
серйозним. Вона тихо засміялась, згадавши свою жалюгідну глиняну подобу і зажурене
обличчя її творця.
Пандіон теж кепкував з себе, як хлопчик хвастав перед дівчиною своєю спритністю та
силою. Так, поволі, часто зупиняючись, ішли вони додому. І тільки на самому дні душі Тесси
все ще гніздилася тривога.
Агенор торкнувся рукою Пандіонового коліна. — Народ наш ще молодий та бідний,
мій сину. Потрібно віками жити в достатках, щоб сотні людей могли присвятити себе
високому мистецтву художника, щоб сотні людей могли віддатися вивченню краси людини і
світу. А ми ще зовсім недавно зображували своїх богів, обтісуючи кам'яні або дерев'яні
стовпи… А ось ти прагнеш збагнути закони краси, І я можу передректи, що наш народ піде
далі і вище від інших в зображенні прекрасного. А тепер у стародавніх та багатих країнах
майстри далеко вправніші за нас…
Художник встав і дістав з кутка кімнати велику скриньку з жовтого дерева, вийняв з неї
згорток, покритий червоною матерією. Знявши її, він обережно поставив перед Пандіоном
статуетку завбільшки з лікоть, зроблену з слонової кості. Слонова кістка від давності
порожевіла, і її полірована поверхня вкрилась дрібнесенькими чорними тріщинками.
Статуетка зображала жінку, яка тримала в простягнутих руках дві змії, що обвилися
кільцями до ліктів. Тугий пояс з валиками по краях обхоплював тонкий стан, підтримуючи
довгу, до п'ят, спідницю, що дуже розширювалася донизу і була прикрашена п'ятьма