Page 40 - На краю Ойкумены

обрядами, відбиток глибокої давнини на засипаних піском спорудах — все це спочатку
гнітило Пандіона. Юнак повірив, що пихаті і надзвичайно стримані жителі Айгюптосу
знають найглибші істини, володіють особливими могутніми науками, прихованими в зовсім
незрозумілих для чужинців письменах Чорної Землі.
І вся країна, затиснена між смертоносними, позбавленими життя пустелями на
вузенькій стрічці долини величезної ріки, що несе свої води з нікому не відомої далечини
півдня, здавалася якимось особливим світом, що не має нічого спільного з рештою
Ойкумени.
Але поволі тверезий розум молодого елліна, який жадав простих і природних істин,
почав справлятися з безліччю вражень.
У Пандіона тепер був час для роздумування, і в душі молодого скульптора з її
невпинним потягом до прекрасного народився спочатку глухий, потім усвідомлений протест
проти життя й мистецтва Айгюптосу.
В родючій країні, що не знає суворої негоди, з ясним, чистим, майже завжди
безхмарним небом, у на диво прозорому життєдайному і бадьорому повітрі все, здавалося,
сприяло здоровому і щасливому життю. Та молодий еллін, хоч як мало він знав країну, не міг
не бачити жахливих злиднів і скупченості немху — найбідніших і найчисленніших жителів
Айгюптосу. Велетенські храми і статуї, прекрасні сади не могли заслонити нескінченних
рядів злиденних халуп десятків тисяч ремісників, що обслуговували палаци і храми столиці.
А що ж до рабів, які знемагали в сотнях шене, то про це сам Пандіон знав краще від будь-
кого іншого.
Пандіон все ясніше усвідомлював, що мистецтво Айгюптосу протилежне його
прагненням і шуканням законів відображення життя.
Щось близьке й радісне Пандіон відчув лише єдиний раз, коли побачив храм Зешер-
Зешеру, відкритий, злитий з навколишньою місцевістю.
А всі інші велетенські храми та гробниці наглухо замикалися високими стінами. І там,
за цими стінами, майстри Айгюптосу використовували всі засоби, щоб відвести людину від
життя, принизити її, пригнітити, примусити відчути свою нікчемність перед величчю богів та
володарів-фараонів.
Надмірна величина споруд, колосальна кількість затраченої праці і матеріалу вже
відразу пригнічували людину. Багато разів повторюване нагромадження однакових,
одноманітних форм створювало враження нескінченної протяжності. Однакові сфінкси,
однакові колони, стіни, пілони — все це із спрощеними та випнутими деталями, прямокутне,
непорушне. У темних проходах храмів велетенські одноманітні статуї височіли по обидва
боки коридорів, зловісні та похмурі.
Люди Айгюптосу боялися простору: відокремлюючись від природи, вони
нагромаджували в середині храмів кам'яні маси колон, товстих стін, кам'яних балок, що іноді
займали більше місця, ніж прольоти між ними. В глибині храму ряди колон ставали ще
щільнішими, зали, недостатньо освітлені, поступово поринали в цілковиту темряву. Через
безліч вузьких дверей храм ставав таємничо неприступним, а темрява в приміщеннях ще
більше посилювала страх перед богами.
Пандіон усвідомив цю навмисну дію на душу людини, досягнуту віками будівельного
досвіду майстрів Айгюптосу.
Але коли б Пандіону пощастило побачити дивовижні піраміди, що різко виділялися
своїми правильними гранчастими формами над м'якими хвилями пустельних пісків, тоді
молодий скульптор ясніше відчув би гордовите протиставлення людини природі. В цьому
гордовитому протиставленні таївся страх володарів Та-Кемту перед незрозумілою і ворожою
природою, страх, відбитий в замкнутій таємничій релігії єгиптян.
Майстри Та-Кемту звеличували своїх богів і володарів, прагнучи зобразити їхню силу в
колосальних статуях фараонів, у симетричній непорушності масивних тіл.
На стінах самі фараони зображалися у вигляді великих фігур. Біля їхніх ніг копошилися
карлики — всі інші люди Чорної Землі. Так царі Айгюптосу користувалися будь-яким