Page 41 - На краю Ойкумены

приводом, щоб підкреслити свою велич. Царям Та-Кемту здавалося, що, всіляко
принижуючи народ, вони підносяться самі, зростає їхній вплив.
Пандіону здавалося, що сам він піде іншим шляхом. Еллінові прекрасне уявлялося
живим, гармонійним і пропорціональним, як саме людське тіло. Він мріяв про твори, які б не
гнітили і не давили людини, а навпаки, підносили. Він почував, що справжнє мистецтво — в
радісному і простому злитті з життям. Воно повинно також відрізнятися од усього
створеного в Айгюптосі, як відрізняється його батьківщина різноманітністю полів, лісів, рік,
моря і гір, строкатою зміною пір року від цієї країни, де так одноманітно височать скелі по
берегах єдиної, всюди однакової річкової долини, оточеної піщаними хвилями розпечених
пустель і заповненої розкішними садами. Тисячі років тому жителі Айгюптосу ховалися в
долині Нілу від ворожого світу. Тепер їхні нащадки намагалися. відвернути обличчя від
життя, ховаючись у своїх храмах і палацах.
Пандіон не розумів ще того, що велич мистецтва Айгюптосу чималою мірою була
зобов'язана природним здібностям різноплемінних рабів, з мільйонів яких вибиралося все
найталановитіше, що мимоволі віддавало свої творчі сили на прославлення країни, яка їх
пригноблювала. Остаточно звільнившись від схилення перед могутністю Айгюптосу,
Пандіон вирішив утекти якомога швидше і переконати друга Кідого в тому, що втеча
необхідна…
З цими думками Пандіон поїхав разом з своїм начальником, Кідого та десятком інших
рабів у далеку подорож до руїн Ахетатона. 52 Молодий скульптор розтинав гладеньку
поверхню ріки веслами, радісно відчуваючи стрімкий біг човна за течією. Шлях був далекий.
Треба було проїхати мало не три тисячі стадій — приблизно таку саму відстань, яка
відділяла його батьківщину від Кріту і колись здавалася незмірно далекою. Пандіон під час
цього плавання довідався, що до Великого Зеленого моря — так називали жителі Айгюптосу
море, на північному березі якого чекала Пандіона його Тесса, — було вдвоє далі, ніж до
Ахетатона.
Веселий настрій Пандіона швидко минув: уперше він ясно уявив собі, як глибоко
знаходиться він всередині пінявої країни Африки, яка величезна відстань одділяє його від
берегів моря, де він міг би сподіватися на повернення.
Молодий еллін похмуро схилявся над веслами, а човен усе мчав нескінченною
блискучою стрічкою гладенької ріки, повз зелені зарості, оброблені поля, очеретяні хащі та
розпечені скелі.
На кормі, в затінку строкатого намету, лежав царський скульптор, якого обвівав
опахалами догідливий раб. А по берегах тяглися невеличкі тісні халупки — величезну
кількість народу годувала родюча земля, тисячі людей порпалися на полях, в садах або
заростях папірусу, добуваючи собі убогий харч. Тисячі людей тиснулися одне до одного на
курних, випалених сонцем вулицях незліченних селищ, на околицях яких пихато височіли
громіздкі велетенські храми, наглухо замкнені від яскравого сонця.
У голові Пандіона раптом промайнула думка, що не тільки йому та його товаришам
випала на долю підневільна праця в Та-Кемті, а що, певно, всі ці мешканці убогих
будиночків теж живуть у полоні безрадісної праці, теж є рабами великих володарів та
вельмож, незважаючи на все своє презирливе ставлення до нього, жалюгідного,
затаврованого дикуна…
Замислившись, Пандіон гучно стукнув веслом об весло іншого гребця.
— Гей, екуеше, ти що заснув, бережись! — почув він голосний окрик стернового.
На ніч рабів замикали в тюрми, що стояли поблизу кожного великого селища або
храму.
Фараонового скульптора з почестями зустрічали місцеві начальники, і він у супроводі
двох довірених слуг ішов відпочивати.

52 Ахетатон (тепер Тель-ель-Амарна) — столиця фараона Ехнатона.