Page 45 - На краю Ойкумены

Танцівниці тримали в руках блискучі листи тонкої бронзи, час від часу перериваючи
мелодію короткими дзвінкими ударами. Незвична для вуха Пандіона музика складалася із
високих та низьких нот, що, різко стогнучи, чергувалися то в повільному, то в прискореному
темпі. Танці закінчилися, стомлені танцівниці поступилися місцем перед співцями Пандіон»
прислухаючись, намагався розібрати слова. Це йому вдавалося, коли мелодія линула
повільно або звучала на низьких нотах.
Перша пісня прославляла подорож у південну частину Та-Кемту. «Ти зустрічаєш там
красиву дівчину, вона вважає тебе за іншого і віддає тобі цвіт своїх грудей», — зрозумів
Пандіон.
В іншій пісні з войовничими вигуками прославлялася хоробрість синів Та-Кемту у
пишномовних виразах, що здалися Пандіону безглуздими. З роздратуванням молодий еллін
відійшов від вікна.
«Ім'я хороброго не загине на всій землі довіку», — долетіли до нього останні слова, і
співи припинилися. Почувся сміх, пожвавлений рух, і Пандіон знову зазирнув у вікно.
Раби привели світлошкіру дівчину з коротко підстриженим хвилястим волоссям і
виштовхнули її на середину зали. Вона стояла, зніяковіло і перелякано оглядаючись, серед
розтоптаних на гладенькій підлозі квітів. З натовпу гостей вийшов чоловік і сказав дівчині
кілька сердитих слів. Вона покірно взяла простягнену їй лютню з слонової кістки, і пальці її
маленьких рук забігали по струнах.; Низький і чистий голос дівчини розлився по залу, гості
замовкли. Це не була уривчаста єгипетська мелодія, що спадала і знову йшла вгору, ніби
стрибаючи, — звуки лилися вільно і сумно. Спочатку вони падали повільно, наче окремі
дзвінкі краплі, потім злилися в розмірене коливання, зарокотали, зашепотіли, наче хвилі, і
полинули з такою безмежною тугою, що Пандіон завмер. Йому здавалося, що вільне море
колишеться в пісні, в незрозумілих звуках чарівного голосу. Море, незнайоме і нелюбиме
тут, в Айгюптосі, рідне і світле для Пандіона. Він вперше стояв приголомшений—так багато
затаєного на дні душі раптом виринуло назовні. Туга за волею, така близька і зрозуміла
Пандіону, владно кликала, плакала і нудьгувала в пісні. Затуливши вуха і зціпивши зуби,
щоб не скрикнути, він побіг у глиб саду. Там, кинувшись на землю, в темряві під деревами,
Пандіон тяжко і нестримно заридав…
— Гей, екуеше, сюди! Екуеше! — почув Пандіон поклик хазяїна. Молодий еллін не
помітив, що бенкет закінчився.
Скульптор фараона помітно сп'янів. Спираючись на руку Пандіона і підтримуваний з
другого боку своїм рабом, народженим у неволі, начальник майстерень відмовився лягти на
носилки і побажав піти додому пішки.
На півдорозі, зрідка спотикаючись на вибоях колії, він раптом заходився вихваляти
Пандіона, пророкуючи йому велике майбутнє. Пандіон ішов, перебуваючи під враженням
пісні, і майже не слухав начальника. Так вони дійшли до кольорового портика будинку
єгиптянина. В дверях з'явилась його дружина з двома рабинями, які тримали світильники.
Царський скульптор, похитуючись, піднявся східцями і поплескав Пандіона по плечу. Той
спустився вниз — раби майстерні не мали права заходити в будинок.
— Зачекай, екуеше? — весело сказав начальник, намагаючись зобразити на обличчі
хитру посмішку. — Дай сюди! — він майже вирвав з рук рабині світильник і щось сказав їй
пошепки. Рабиня зникла в темряві.
Єгиптянин вштовхнув Пандіона у двері і ввів його до приймальні. Ліворуч біля
простінка стояла велика красива ваза з тонким темночервоним малюнком. Такі вази Пандіон
бачив на Кріті, і знову серце юнака стиснулося від болю.
— Звелів його величність, життя, здоров'я, сила, — урочисто промовив царський
скульптор, — виготовити мені сім ваз за зразком цієї, з країн твого моря. Ми тільки замінимо
варварські фарби на улюблені в Та-Кемті сині барви… Коли ти відзначишся на цій роботі, я
скажу про тебе Великому Домові… А тепер… — підвищив голос начальник і повернувся до
двох темних постатей, що поспішно наближалися.
Це була рабиня, що кудись ходила, і якась інша дівчина, загорнута в довгий строкатий