Page 65 - На краю Ойкумены

їжу.
Пітьма, що завжди панувала в ямі, виявилась цілющою для втікачів: у багатьох із них
від яскравого світла пустелі боліли запалені очі, і бранці, залишаючись на сонці, неминуче
осліпли б.
Яка мука була після кількох днів волі опинитися в темній, смердючій ямі!
Ув'язнені були наглухо відрізані від світу, до їхніх почуттів і переживань нікому не
було діла.
І все ж таки, незважаючи на безвихідність становища, як тільки люди очуняли від
наслідків тяжкого походу, вони знову почали на щось сподіватись.
Знову заговорив Каві, як завжди трохи грубувато викладаючи зрозумілі для всіх думки.
Знову розносився сміх Кідого, залунали різкі вигуки лівійця Ахмі. Пандіон, що тяжко
переживав загибель надій, приходив до пам'яті повільніше.
Не раз молодий еллін намацував у своїй пов'язці камінь — чудовий подарунок Яхмоса,
але йому здавалося кощунством вийняти прекрасну річ тут, в цій огидній, темній ямі. До
того ж камінь підвів його, він виявився нечарівним, не допоміг добитися волі й досягнути
моря.
Все-таки Пандіон якось крадькома витяг зеленосиній кристал і підніс його до блідого
променя, що падав із щілини, але не досягав долівки підземелля. При першому ж погляді,
кинутому на радісну прозорість каменя, бажання жити і боротися знову відродилося в
Пандіоновій душі. Він позбувся всього — він навіть не сміє подумати про Тессу, не сміє
викликати образи батьківщини. Все, що в нього залишилося — це камінь, як мрія про море,
про колишнє, інше, справжнє життя. І Пандіон почав часто любуватися каменем, знаходячи в
його прозорій глибині втіху, без якої не можна було жити.
Не більше десяти днів провів Пандіон з товаришами в підземеллі. Без допитів, без
усякого суду долю втікачів було вирішено пануючими людьми там, нагорі. Несподівано
відчинився люк, в отвір упала дерев'яна драбина. Рабів виводили нагору і, засліплених
денним світлом, зв'язували і сковували цепом по шестеро. Потім бунтівників повели до Нілу
і негайно повантажили на велику баржу, що незабаром відпливла вверх по річці. Бунтівників
відправляли на південну межу Чорної Землі, до Воріт Півдня, 65 звідки мав відбутися
останній безповоротний шлях до страшних золотих рудників країни Нуб. 66
Через два тижні, після того як втікачі змінили підземну в'язницю на плавучу, за п'ятсот
тисяч ліктів вверх по річці, на південь від столиці Та-Кемту, в розкішному палаці начальника
Воріт Півдня на острові Неб відбувалося ось що.
Начальник Воріт Півдня, він же начальник провінції Неб, жорстокий і владний
Кабуєфта, що вважав себе другою особою після фараона в Чорній Землі, викликав
командуючого своїми військами, начальника полювання і головного каравановожатого
Півдня.
Кабуєфта прийняв викликаних на балконі палацу за багато заставленим столом, в
присутності головного писаря. Великий і м'язистий, Кабуєфта пихато підносився над
співбесідниками, сидячи, як і фараон, на високому кріслі з чорного дерева та слонових іклів.
Він кілька разів перехоплював запитливі погляди, якими обмінювалися скликані ним
сановники, і посміхався про себе.
З балкона палацу, що стояв на підвищеній частині острова, відкривався краєвид з
широкими рукавами ріки, що обтікали групу храмів з білого вапняку і червоного граніту.
Береги вкривала густа поросль високих пальм, листя яких темною перистою смугою тяглося
вздовж підніжжя стрімкого скелястого берега. З півдня підходила прямовисна стіна

65 Ворота Півдня — міста Неб і Севене, нині Сієнна і Ассуан, на островах Елефантіна і Філе.

66 Нуб — (золото по-єгипетському) — загальна назва всіх країн на берегах Нілу від першого порога, пізніше
— Нубія.