Page 113 - На краю Ойкумены

живе біля руїн, тільки страшні дикі собаки виють у них при світлі місяця. По степу бродять
кочовики-скотарі або бідні мисливці. Ще далі на південь живуть народи з сірою світлою
шкірою, 118 які мають незліченні стада биків, але туди не заходив загін володарів слонів.
Пандіон і Кідого жадібно слухали вождя. Повість про голубий південний степ
здавалася казкою, вплетеною в дійсність, але голос старика звучав переконливо, очі в нього
збуджено блищали, він часто дивився вдалину, і Пандіону здавалося, що старик бачив перед
собою картини, які збереглися в його пам'яті.
Раптом вождь обірвав розмову.
— Ти перестав працювати, — посміхнувся він. — Тоді мені доведеться сидіти перед
тобою ще багато днів!
Пандіон почав квапитись, та це, мабуть, було непотрібно: молодий скульптор відчував,
що бюст старого вождя вдався йому, як ні одна річ раніше. Майстерність зріла в ньому
непомітно й поступово, незважаючи на всі випробування, яких зазнав він; величезний досвід
і спостереження в Айгюптосі не минули марно.
На. третій день Пандіон кілька разів порівнював обличчя вождя із своєю глиняною
моделлю.
— Готово! — сказав він, глибоко зітхнувши.
— Ти скінчив? — перепитав вождь і, побачивши, що скульптор ствердно кивнув
головою, встав і підійшов до свого зображення.
Кідого захоплено дивився на витвір Пандіона, ледве стримуючись, щоб не похвалити.
Одноколірна глина набрала всіх характерних рис владного, розумного і суворого
обличчя, з твердими, висунутими наперед щелепами, широким похилим лобом, важкими
губами і роздутими ніздрями товстого носа.
Старий ватажок неголосно гукнув когось, обернувшись до свого будинку.
На його поклик з'явилася одна з жінок, молода, з безліччю дрібних косичок, підрізаних
чубком над бровами. Вона подала старикові кругле дзеркало з полірованого срібла, зроблене
явно десь на півночі, що невідомо як потрапило в цей закуток Африки.
Вождь підніс дзеркало в простягнутій руці до щоки статуї і зосереджено почав
порівнювати своє відображення з витвором Пандіона.
Пандіон і Кідого чекали, що скаже старик. Довго мовчав вождь, нарешті він опустив
дзеркало і тихо сказав:
.— Велика сила людське уміння… Ти, чужоземцю, володієш цією силою, як ніхто в
нашій країні. Ти зробив мене кращим, ніж я є,— значить, ти думаєш про мене добре. Я
відплачу тобі тим самим. Якої б ти хотів нагороди?
Кідого підштовхнув Пандіона, але молодий еллін відповів мудрому старикові словами,
що, здавалося, виходили з самісінького серця:
— Ось я весь перед тобою. У мене нема нічого, крім списа, подарованого мені…—
Пандіон запнувся і поривчасто закінчив: — І мені нічого не потрібно тут, у чужій для мене
країні… Ще є у мене батьківщина — вона так далеко від мене, але це найбільше моє
багатство. Допоможи мені повернутись туди!
Приборкувач слонів поклав руку на плече молодого елліна батьківським жестом:
— Мені хочеться ще поговорити з тобою, приходь завтра разом з твоїм другом. А зараз
покінчимо справу. Я звелю нашим майстрам висушити глину так, щоб вона не потріскалася.
Тепер я хочу зберегти свій образ. Вони виймуть зайву глину зсередини і покриють її
особливою смолою — вони вміють це робити. Тільки мені не подобаються сліпі очі. Чи не
можеш ти вставити в них камені, які я дам тобі?
Пандіон погодився. Старик знову покликав жінку, вона з'явилась на цей раз із
скринькою, обтягнутою леопардовою шкурою.

118 Народи готтентотського типу за стародавніх часів були значно більше розповсюджені, ніж тепер. Є
підстави гадати про їх спорідненість із стародавніми єгиптянами.