Page 108 - На краю Ойкумены

повільно пішов до річки. Пролунав різкий крик погонича слона, і юнаки та дівчата, що
купались, переставши борсатись, завмерли по пояс у воді, дивлячись на протилежний берег.
Слон грізно повернувся в бік Кідого, який наближався до нього, хобот з шурхотінням
звився над довгими білими бивнями, вуха знову розкинулися широкими обвислими крилами.
Погонич слона вдивлявся в пришельця; в правій руці у нього був піднятий напоготові
широкий ніж з гачком на кінці.
Кідого мовчки підійшов майже до самої води, поклав на землю спис, наступив на нього
ногою і розвів неозброєні руки.
— Здоров був, друже, — повільно і чітко вимовляючи слова, сказав Кідого. — Я тут із
своїми товаришами. Ми самотні втікачі, повертаємося на батьківщину і хочемо просити
допомоги у твого племені…
Юнак, що сидів на слоні, мовчав. Подорожні, які сховалися під деревом, із
завмиранням серця чекали, зрозуміє він мову Кідого чи ні. Від цього юнака залежала дальша
доля подорожніх.
Погонич слона опустив ніж. Слон переступав у воді, що дзюрчала навколо його ніг,
звісивши хобот між бивнями. Аж ось тубілець заговорив, і Пандіон полегшено зітхнув, а
Кідого, що напружено стояв, радісно стрепенувся. Мова погонича відрізнялася гучними
наголосами і шиплячими звуками, яких не було в співучій мові Кідого, але навіть Пандіон
пізнав у ній знайомі слова.
— Звідки ти, пришельцю? — почулося запитання, що з висоти звучало гордовито. —
Де твої товариші?
Кідого пояснив, що вони були в полоні у Та-Кемті і пробиваються на батьківщину —
на берег моря. Негр жестом підкликав товаришів, — усі дев'ятнадцять чоловік, змарнілі і
похмурі, стали на березі.
— Та-Кемт… — по складах вимовив погонич слона. — Що це таке? Де така країна?
Кідого розповів про могутню країну на північному сході, що лежить вздовж великої
ріки, і погонич слона задоволено закивав головою.
— Я чув про нього, це страшенно далеко. Як ви могли пройти звідти? — У словах
погонича почулося недовір'я.
— Про це довго говорити, — стомлено сказав Кідого. — Подивися на них, — негр
показав на Каві, Пандіона і групу лівійців: — хіба ти бачив поблизу таких людей?
Погонич слона з цікавістю розглядав незвичайні обличчя. Недовір'я в його погляді
поступово зникало, потім він плеснув рукою по потилиці слона:
— Я молодий і не можу нічого вирішити без старших. Перейдіть на наш берег, поки
слон у річці, і чекайте. Що переказати вождям від вас?
— Перекажи, що стомлені подорожні просять дозволу відпочити в селищі і дізнатись
про дорогу до моря. Більше нам нічого не треба, — чітко відповів Кідого.
— Нечувана справа, небачені люди, — зробив для себе висновок зацікавлений погонич
слона, повернувся до своїх одноплемінників і закричав: — Ідіть уперед, я наздожену!
Юнаки й дівчата, які мовчки дивилися на пришельців, слухняно кинулися на берег,
оглядаючись і перемовляючись. Погонич слона повернув його боком до течії. Подорожні по
груди у воді перебралися на другий берег. Тоді погонич слона, примусивши тварину йти
швидко, зник між рідкими деревами слідом за тими, що купалися. Колишні раби посідали на
каменях і з тривогою чекали. Найбільше хвилювалися лівійці, але Кідого запевняв, що
володарі слонів не заподіють їм нічого поганого.
Незабаром у степу показалися чотири слони. На спинах тварин були прив'язані широкі
помости із сплетених гілок. На кожному помості сиділо по шість воїнів, озброєних луками і
дуже широкими списами. Під цією охороною колишні раби дійшли до селища, яке було
розташоване несподівано близько від місця зустрічі — біля завороту тієї ж річки, в чотирьох
тисячах ліктів на південний схід.
На горбистій місцевості, утопаючи у високій зелені, здалеку виднілося біля трьохсот
хатин.