Page 114 - На краю Ойкумены

Вождь вийняв із скриньки чималу торбинку і висипав з неї на долоню жменю великих,
прозорих, як вода, гранованих каменів овальної форми. Незвичайно іскристий блиск їх
привернув увагу Пандіона — кожний камінь немовби збирав у собі всю силу сонячного

світла, залишаючись разом з тим холодним, прозорим і чистим. 119
— Я завжди хотів мати такі очі,— сказав вождь, — щоб вони збирали світло життя, не
змінюючись самі. Вибери кращі і встав їх.
Молодий скульптор послухався. Статуя вождя набула особливого, непередаваного
вигляду. В сірій вологій глині сяяли на місці очей світлоносні камені,— від їх блиску
обличчя сповнилося чарівним життям. Контраст, який спершу здався Пандіону
неприродним, потім здивував його. Чим довше вдивлявся він, тим більшу гармонію бачив у
поєднанні прозорих очей з темною глиною скульптури.
Учитель слонів був дуже задоволений.
— Візьми собі, чужоземний майстре, оцих каменів на спогад! — вигукнув вождь і
висипав у жменю Пандіону кілька штук. Деякі з них були більші за кісточку сливи, — *— Ці
камені теж з південних степів: їх знаходять там у ріках. Твердішого і чистішого, ніж ці
камені, нічого в світі немає. Покажи на своїй далекій батьківщині чудеса півдня, здобуті
володарями слонів.
Пандіон, подякувавши старикові, пішов, ховаючи на ходу подарунок у мішечок з
каменем Яхмоса.
— Не забудь, приходь завтра! — крикнувшому старий вождь.
У хатині колишні раби жваво обмірковували, що дасть їм успіх, який випав на долю
Пандіона. Надія на те, що вони незабаром знову вирушать у дорогу, дедалі міцніла.
Здавалося неможливим, щоб володарі слонів не відпустили подорожніх і не показали їм
вірної дороги.
У призначений час Пандіон і Кідого з'явилися біля будинку вождя. Старик поманив їх
рукою. Друзі посідали коло ніг учителя слонів, стараючись стримати хвилювання.
Старик посидів якийсь час мовчки, потім заговорив, звертаючись зразу до обох:
— Я радився з іншими вождями, і вони згодні зі мною. Через півмісяця, після великого
полювання, ми вирядимо загін на захід по цілющі горіхи і золото. Шість слонів підуть через
ліс і далі у верхів'я великої ріки, куди треба йти сім днів звідси. Дай мені палицю, — наказав
вождь Пандіону.
На землі старик накреслив берег морської затоки, що рогом врізувалася в суходіл, і
Кідого стиха скрикнув. Вождь провів звивисту рису, що означала річку, яка розгалужувалася
в кінці, і поставив у розвилку хрестик.
— Слони дійдуть ось сюди, ви підете за ними слідом і легко перейдете ліс. Далі вам
доведеться йти самим, але до моря лишиться п'ять днів путі…
— Батьку і володарю, ти врятовуєш нас! — не тямлячи себе, закричав Кідого. — Ця
річка тече вже в межах моєї країни, і мені знайоме золотоносне плоскогір'я… — Негр
схопився і забігав перед вождем.
— Я знаю, — спокійно сказав старик, глузливо посміхаючись. — Я знаю твій народ і
твою країну і колись знав там сильного вождя Іорумефу.
— Іорумефу! — аж захлинувся Кідого. — Та це ж мій дядько по матері.
— Добре, — перебив вождь негра. — Ти передаси йому привіт від мене. Тепер ти
зрозумів усе? — І, не чекаючії відповіді, він закінчив розмову з ним словами: — Я хочу
говорити з твоїм другом. — Вождь повернувся до Пандіона. — Я відчуваю, що ти будеш
великою людиною у своїй країні, якщо пощастить тобі вернутись на батьківщину. Питай
мене, про що хочеш, я відповім тобі.
— Я давно хотів дізнатись від тебе, як примушуєте ви слонів слухатися вас, — сказав
Пандіон. — Чи це таємниця?.. — додав він несміливо.

119 Алмаз.