Page 58 - На краю Ойкумены

64
«аату, аату!» і посвист стріл, якими єгиптяни ще здалека зустрічали колону повсталих, що
наближалася.
Заколотники зупинилися, щоб обміркувати план атаки. Шене, підготоване до оборони,
являло собою хорошу фортецю, і щоб узяти її, потрібен був час. Повстанці зняли страшний
галас, щоб ті раби, які спали, прокинулися і напали на варту зсередини. Але ті гаялися,
очевидно, не наважуючись або ж не догадуючись, як напасти на варту, що розташувалась на
стіні.
Каві, надриваючи захрипле горло, скликав ватажків, щоб переконати їх відмовитися від
нападу на шене. Ті не погоджувались, легко здобута перемога окриляла їх, їм здавалося
можливим звільнити всіх рабів Та-Кемту й оволодіти країною.
Раптом лівієць Ахмі пронизливо скрикнув, і сотні голів повернулися в його бік. Лівієць
розмахував руками, показуючи в напрямі річки. З високого берега, що похило підіймався до
скель, ріку, яка омивала багато пристаней столиці, було видно далеко. І всюди миготіли
незліченні вогники смолоскипів, що зливалися в тьмяно-мерехтливу смугу; світлі цятки
видно було і на середині ріки, скупчувалися вони також у двох місцях на березі, де
знаходились повстанці.
Сумніву не було — численні загони воїнів переправлялися через ріку, поспішаючи
оточити місце, де палав вогонь пожеж і знаходились бунтівники.
А тут повсталі все ще кидались то в один, то в другий бік, вишукуючи спосіб нападу;
дехто намагався підійти до ворогів по дну зрошувального каналу, інші випускали
дорогоцінні стріли.
Каві обвів поглядом невиразну своїми обрисами темну масу людей. На його погляд,
боєздатна колона нараховувала не більше трьохсот чоловік, з яких у меншої половини були
ножі й списи, а луків здобуто було не більше тридцяти.
Мине небагато часу, і сотні страшних лучників Чорної Землі засиплять їх здалека
хмарою довгих стріл, тисячі добре навчених воїнів затиснуть у кільце юрбу, яка тільки
зазнала волі.
Ахмі, гнівно виблискуючи очима, кричав, що надійшла вже середина ночі і, коли вони
зараз не підуть, буде пізно.
Лівійцеві, Каві і Пандіону довелося згаяти чимало цінних хвилин, щоб пояснити
розпаленим людям, які жадали бою, марність спроб протистояти військам столиці. Ватажки
наполягали на тому, щоб негайно вирушити в пустелю і в разі потреби, готові були зробити
це, покинувши всіх інших, що захопилися розшуками зброї, помстою та грабуванням.
Частина незгодних рабів відокремилась від колони і попрямувала вниз, вздовж ріки, до
багатої садиби якогось вельможі, звідки доносився галас і миготіли вогні смолоскипів. Решта
— їх було трохи більше двохсот чоловік — скорилися.
Скоро темний натовп, звиваючись довгою змією, втягнувся у вузьку ущелину між
кручами ще розпечених від денного сонця скель і вибрався на плоский край долини.
Безмежна, всипана піском та щебенем рівнина простелилася перед утікачами. Пандіон
востаннє оглянувся на величезну ріку, що тьмяно виблискувала внизу. Скільки днів туги,
розпачу, надій та гніву провів він перед її водами, що спокійно струменіли! Радість, гаряча
вдячність вірним товаришам сповнили серце молодого елліна. Торжествуючи, він
повернувся спиною до країни рабства і прискорив свою і без того швидку ходу.
Загін повстанців відійшов уже на двадцять тисяч ліктів від краю долини, коли лівієць
зупинив колону. Позаду, на сході, небо почало ясніти.
У сірому свинцевому світанку ледве вимальовувались контури округлих піщаних
горбів, що досягали ста п'ятидесяти ліктів заввишки і невиразно тяглися до похмурої смуги
обрію. В годину світанку пустеля мовчала, повітря було нерухоме, шакали і гієни затихли.
— Чого хочеш ти, що весь час підганяв нас? Чого ти зволікаєш? — нетерпляче

64 Аату — заколотники.