Page 54 - На краю Ойкумены

високо стоїть у синяві безхмарного неба. «Нутур ае» — божественний камінь, так назвав
його нещасний Яхмос!
Чудовий спалах кристала на тлі безрадісного ранку видався молодому еллінові
щасливим віщуванням.
Так, прощальний подарунок Яхмоса був чудовий! Кинджал і невиданий камінь!
Пандіон повірив, що камінь буде запорукою його повернення до моря — моря, яке не
зрадить, поверне йому волю й батьківщину. Молодий еллін занурив погляд у прозору
глибину каменя, з якої випливали хвилі рідних берегів…
Грізний рокіт великого барабана пронісся над хижками шене — сигнал ранкового
підйому.
Пандіон миттю вирішив — він не розстанеться з незвичайним каменем, не залишить
цей символ вільного моря в курній землі шене. Нехай камінь завжди буде з ним!
Після кількох не зовсім вдалих спроб молодий еллін знайшов, врешті, спосіб заховати
камінь непомітно в пов'язці на стегнах і, похапцем закопавши кинджал, все-таки мало не
запізнився до ранкової їди.
По дорозі і під час роботи в саду Пандіон спостерігав за Каві й помітив, що той
перекидається короткими фразами то з одним, то з другим з відомих Пандіону ватажків
шене. Ті поспішно відходили від етруска і щось казали іншим.
Вибравши момент, Пандіон наблизився до Каві. Той, не підводячи голови, схиленої над
обтісуваною брилою, швидко й неголосно вимовив, не переводячи подиху:
— Вночі, до сходу місяця, в крайньому проході біля північної стіни…
Пандіон повернувся до своєї роботи. По дорозі в шене він передав Кідого слова
етруска.
Весь вечір провів Пандіон у чеканні — давно вже не було в нього такого піднесення
духу і готовності до боротьби.
Як тільки робочий будинок заспокоївся і воїни на стінах задрімали, у темряві хижки
Пандіона з'явився Кідого.
Двоє друзів швидко поповзли до стіни і повернули у вузький прохід між хижками.
Вони досягли північної стіни, де у вузькій щілині панувала особливо глибока темрява.
Воїни рідко ходили по цій стіні — їм зручніше було стежити з західної та східної,
вздовж проходів поміж хижками. Тому можна було не боятися, що варта нагорі почує тиху
розмову.
У проході, в два ряди, упираючись ногами в стіни і голова до голови, лежало не менш
як шістдесят рабів. Каві і Ремд — посередині. Старший етруск пошепки покликав до себе
Пандіона і Кідого.
Молодий еллін, намацавши руку етруска, простяг йому захоплений з собою кинджал.
Здивований Каві відчув холодний метал, порізав руку об гостре лезо І жадібно вхопився за
зброю, шепочучи слова подяки.
Знудьгувавшись за зброєю, бувалий воїн зрадів. Він зрозумів, що, передаючи
коштовний кинджал, молодий еллін тим самим визнавав старшинство Каві, без слів
обираючи його своїм ватажком.
Не спитавши Пандіона, де він дістав зброю, Каві заговорив, роблячи довгі паузи, щоб
ті, хто лежав поблизу, могли передати крайнім, бо вони нічого не могли почути. Нарада
вожаків почалася — вирішувалося питання про життя і волю п'ятисот людей, ув'язнених в
шене.
Каві говорив про те, що не можна відкладати заколот тому, що попереду них немає
ніяких надій, становище може тільки погіршати, якщо рабів знову розділять і розішлють.
— Сили, які тільки й можуть забезпечити успіх у боротьбі, витрачаються в тяжкій
праці на гнобителів з кожним місяцем життя в полоні, все менше бадьорості і здоров'я
лишається в наших тілах. Смерть у бою — почесна і радісна, в тисячу разів легше загинути,
б'ючись, ніж умерти під ударами жорстоких бичів.
Дружній шепіт схвалення пронісся по рядах невидимих слухачів.