Page 55 - На краю Ойкумены

— Так, заколот не можна відкладати, — говорив далі Каві,— але при одній умові: якщо
ми знайдемо шлях виходу з проклятої країни. Навіть коли ми відімкнемо ще два-три шене,
навіть коли ми здобудемо зброю, — у нас сили малі, ми не зможемо протриматись довго.
Після великого заколоту рабів володарі Та-Кемту намагаються роз'єднати окремі шене, в нас
немає зв'язку з ними, нам не пощастить збунтувати відразу велику кількість людей. Ми
знаходимось у самій столиці, де багато війська, і не, зможемо йти по країні з боєм. Лучники
Айгюптоеу страшні у нас же майже не буде луків, та й не всі здатні добре володіти ними.
Давайте поміркуємо, чи можна нам іти через пустелю на схід або на захід. У пустелі ми
зможемо опинитися дуже скоро після виходу з шене. Коли не Можна йти через пустелю, я
думаю, треба відмовитися від заколоту, — це буде марна трата сил і жахлива загибель, Тоді
нехай тікають тільки ті з нас, хто захоче зробити спробу пройти через вірну смерть з
маленькою надією на волю. Я, наприклад, все одно спробую.
Схвильований шепіт знявся навколо замовклого етруска.
Слова його, передані з кінця в кінець, спочатку збудили бойовий настрій, а тепер
посіяли сумніви і серед сміливих ватажків. Вони віднімали надію на щасливе завершення
справи, навіть на привид успіху, і найхоробріші бійці завагалися. Різномовний шепіт носився
у вугільно-чорній пітьмі проходу.
До центра групи, де лежало четверо друзів, підповз густобородий Аму — семіт з-за
Лазурових Вод. Його земляки становили значну частину всього населення робочого будинку.
— Я наполягаю на заколоті. Нехай смерть поглине нас, але ми помстимося проклятим
жителям проклятої країни! Ми покажемо приклад, який наслідуватимуть інші! Давно вже в
Та-Кемті панує мир: жорстоке мистецтво гноблення відняло волю до боротьби у мільйонів
рабів. Ми запалимо її знову.
— Добре, що ти думаєш так, ти хоробрий, — перервав його Каві.— А що ти скажеш
тим, кого поведеш за собою?
— Скажу те саме, — палко відповів семіт.
— І ти певен, що за тобою підуть? — прошепотів етруск. — Правда надто тяжка… а
брехня в такому ділі зайва — люди добре відчувають, де правда. Їхня правда та, що лежить у
серці кожного.
Семіт нічого не відповів. У цей час між лежачими протиснулося гнучке тіло лівійця
Ахмі. Пандіон знав, що цей молодий раб, полонений у битві коло Рогів Землі, походив із
знатного роду. Лівієць запевняв, що поблизу гробниць найстародавніших царів Та-Кемту,
біля міст Теніс та Абідос, іде на південний захід дорога в Уахет-Уер — великий оазис у
пустині. Стежка з хорошими колодязями, багатими на воду, не охороняється військами.
Треба ввійти в пустелю відразу за білим храмом Зешер-Зешеру і попрямувати на північний
захід, де за сто двадцять тисяч ліктів від ріки перетнути дорогу. Лівієць брався провести до
стежки й далі. В оазисі мало воїнів, і бунтівники зможуть захопити його. Далі, за переходом
через пустелю, всього за двадцять п'ять тисяч ліктів, лежить другий великий оазис — Пашт,
що витягся смугою в напрямі на захід. Ще далі буде оазис Мут, від якого стежка з
колодязями веде до горбів Мертвої Змії, а звідти—дорога на південь, у країну чорних,
невідому лівійцеві.
— Я знаю цю дорогу, — втрутився Кідого, — нею я йшов у той страшний рік мого
полонення.
— В оазисах великі запаси фініків, ми відпочинемо. Там зовсім немає укріплень, і ми
зможемо взяти з собою в'ючних тварин. За допомогою їх ми легко дійдемо до Мертвої Змії, а
там, за Соляним озером, вже частіше трапляється вода.
План лівійця викликав загальне схвалення. Він здавався цілком здійснимим.
Проте обережний Каві запитав лівійця:
— Ти певен, що до колодязів від берега річки, буде саме сто двадцять тисяч ліктів? Це
великий перехід.
— Може й трохи більше, — спокійно відповів лівієць. — Але сильна людина може
подолати цей перехід без води при одній умові — вирушити в дорогу ніяк не пізніше