Page 55 - На краю Ойкумены
P. 55

— Так, заколот не можна відкладати, — говорив далі Каві,— але при одній умові: якщо
               ми знайдемо шлях виходу з проклятої країни. Навіть коли ми відімкнемо ще два-три шене,
               навіть коли ми здобудемо зброю, —  у нас сили малі, ми не зможемо протриматись довго.
               Після великого заколоту рабів володарі Та-Кемту намагаються роз'єднати окремі шене, в нас
               немає  зв'язку  з  ними,  нам  не  пощастить  збунтувати  відразу  велику  кількість  людей.  Ми
               знаходимось у самій столиці, де багато війська, і не, зможемо йти по країні з боєм. Лучники
               Айгюптоеу страшні у нас же майже не буде луків, та й не всі здатні добре володіти ними.
               Давайте  поміркуємо,  чи  можна  нам  іти  через  пустелю  на  схід  або  на  захід.  У  пустелі  ми
               зможемо опинитися дуже скоро після виходу з шене. Коли не Можна йти через пустелю, я
               думаю, треба відмовитися від заколоту, — це буде марна трата сил і жахлива загибель, Тоді
               нехай  тікають  тільки  ті  з  нас,  хто  захоче  зробити  спробу  пройти  через  вірну  смерть  з
               маленькою надією на волю. Я, наприклад, все одно спробую.
                     Схвильований шепіт знявся навколо замовклого етруска.
                     Слова  його,  передані  з  кінця  в  кінець,  спочатку  збудили  бойовий  настрій,  а  тепер
               посіяли  сумніви  і  серед  сміливих  ватажків.  Вони  віднімали  надію на  щасливе  завершення
               справи, навіть на привид успіху, і найхоробріші бійці завагалися. Різномовний шепіт носився
               у вугільно-чорній пітьмі проходу.
                     До  центра  групи,  де  лежало  четверо  друзів,  підповз  густобородий  Аму  —  семіт  з-за
               Лазурових Вод. Його земляки становили значну частину всього населення робочого будинку.
                     — Я наполягаю на заколоті. Нехай смерть поглине нас, але ми помстимося проклятим
               жителям проклятої країни! Ми покажемо приклад, який наслідуватимуть інші! Давно вже в
               Та-Кемті панує мир: жорстоке мистецтво гноблення відняло волю до боротьби у мільйонів
               рабів. Ми запалимо її знову.
                     — Добре, що ти думаєш так, ти хоробрий, — перервав його Каві.— А що ти скажеш
               тим, кого поведеш за собою?
                     — Скажу те саме, — палко відповів семіт.
                     — І ти певен, що за тобою підуть? — прошепотів етруск. — Правда надто тяжка… а
               брехня в такому ділі зайва — люди добре відчувають, де правда. Їхня правда та, що лежить у
               серці кожного.
                     Семіт нічого не відповів. У  цей час  між лежачими протиснулося гнучке тіло лівійця
               Ахмі.  Пандіон знав, що цей молодий раб,  полонений  у битві коло  Рогів Землі, походив із
               знатного  роду.  Лівієць  запевняв,  що  поблизу  гробниць  найстародавніших  царів  Та-Кемту,
               біля  міст  Теніс  та  Абідос,  іде  на  південний  захід  дорога  в  Уахет-Уер  —  великий  оазис  у
               пустині.  Стежка  з  хорошими  колодязями,  багатими  на  воду,  не  охороняється  військами.
               Треба ввійти в пустелю відразу за білим храмом Зешер-Зешеру і попрямувати на північний
               захід, де за сто двадцять тисяч ліктів від ріки перетнути дорогу. Лівієць брався провести до
               стежки й далі. В оазисі мало воїнів, і бунтівники зможуть захопити його. Далі, за переходом
               через пустелю, всього за двадцять п'ять тисяч ліктів, лежить другий великий оазис — Пашт,
               що  витягся  смугою  в  напрямі  на  захід.  Ще  далі  буде  оазис  Мут,  від  якого  стежка  з
               колодязями  веде  до  горбів  Мертвої  Змії,  а  звідти—дорога  на  південь,  у  країну  чорних,
               невідому лівійцеві.
                     — Я  знаю  цю  дорогу, —  втрутився  Кідого, —  нею  я  йшов  у  той  страшний  рік  мого
               полонення.
                     — В оазисах великі запаси фініків, ми відпочинемо. Там зовсім немає укріплень, і ми
               зможемо взяти з собою в'ючних тварин. За допомогою їх ми легко дійдемо до Мертвої Змії, а
               там, за Соляним озером, вже частіше трапляється вода.
                     План лівійця викликав загальне схвалення. Він здавався цілком здійснимим.
                     Проте обережний Каві запитав лівійця:
                     — Ти певен, що до колодязів від берега річки, буде саме сто двадцять тисяч ліктів? Це
               великий перехід.
                     — Може  й  трохи  більше, —  спокійно  відповів  лівієць. —  Але  сильна  людина  може
               подолати  цей  перехід  без  води  при  одній  умові  —  вирушити  в  дорогу  ніяк  не  пізніше
   50   51   52   53   54   55   56   57   58   59   60