Page 53 - На краю Ойкумены

— А хіба ти не знав раніше нічого про цю мандрівку? — запитав Пандіон.
— Ні, вона залишилася затаєною для синів Та-Кемту, — відповів Яхмос— Пунт став
давно відомим для нас, багато подорожей в різні часи зробили туди кораблі Та-Кемту, але
землі далекого півдня, як і раніше, для нас таємнича Країна Духів.
— Але невже не було інших спроб досягти їх? Невже ніхто не зміг, як і ти, прочитати ці
стародавні написи і розповісти про них усім іншим? — допитувався Пандіон.
Яхмос замислився, не знаючи, що відповісти чужоземцеві.
— Володарі півдня — начальники південних провінцій Та-Кемту — не раз ходили
вглиб південних країн. Але в записах перелічується тільки здобич — слонова кість, золото,
риба, привезені фараонові. І шляхи лишаються невідомими. А морем далі від Пунту ніхто не
наважувався плавати. Надто велика небезпека, і нема тепер таких хоробрих людей, які були
за давніх часів.
— Але чому ж ніхто не прочитав цих записів? — не міг заспокоїтися Пандіон.
— Не знаю, не можу тобі відповісти, — признався єгиптянин.
Яхмос дійсно не міг знати, що жреці, яких жителі Чорної Землі вважали хоронителями
стародавніх таємниць і великими вченими, вже давно не були ними. Наука виродилася в
релігійні обряди і магічні формули; папіруси, що містили в собі мудрість минулих віків,
потліли в гробницях. Занедбані храми стояли в руїнах, ніхто не цікавився історією країни,
відбитою в незліченних написах на стійкому камені. Яхмос не знав, що такий шлях
неминучий для всякої науки, яка відірвалася від животворних сил народу і замкнулася у
вузькому колі посвячених…
Наближався світанок. З тяжким почуттям Пандіон попрощався з нещасним
єгиптянином, у якого не лишилося ніякої надії на порятунок.
Молодий еллін хотів узяти кинджал, а камінь залишити Яхмосові.
— Невже ти не зрозумів, що мені більше нічого не потрібно? — сказав єгиптянин. —
Навіщо ж ти хочеш кинути прекрасний камінь тут, у мерзенній ямі шене?
Пандіон взяв кинджал у зуби, а камінь затиснув у руці і швидко поповз, старанно
ховаючись у тінь від місяця, до своєї хижки.
До світанку молодий еллін лежав без сну. Щоки його палали, тіло тремтіло. Пандіон
думав про важливий перелом у своїй долі, про швидкий кінець одноманітної черги
нестерпних днів туги і розпачу.
Вхідні двері хижки позначалися сірою плямою, з темряви виступив увесь убогий
вжиток пандіонового приміщення. Молодий еллін підніс кинджал до світла. Широке лезо з
63
чорної бронзи з опуклим ребром посередині було гостро відточене. Масивний держак з
насічкою з азему зображав витягнену левицю — люту богиню Сохмет. Пандіон викопав
кинджалом у кутку під стіною ямку і поклав туди подарунок, щоб старанно його заховати,
але тут же згадав про камінь. Навпомацки відшукавши його на соломі, юнак знову
присунувся до виходу, щоб краще роздивитися кристал.
Плоский уламок каменя із закругленими краями був завбільшки з наконечник списа.
Він був твердий, надзвичайно чистий і прозорий, колір його здавався сіроголубим у
передсвітанковій похмурій імлі.
Пандіон виставив камінь на розкритій долоні в отвір входу, і в цю мить спалахнуло,
підіймаючись, сонце. Камінь зовсім змінився—на долоні Пандіона він лежав, повний блиску,
і його голубуватозелений колір був несподівано радісним, світлим і глибоким, з теплим
полиском прозорого золотистого вина. Дзеркальна поверхня каменя була відполірована,
очевидно, рукою людини.
Колір каменя нагадав Пандіону про щось близьке, його відблиск зігрів пригнічену
душу юнака. Море, справді, саме таким буває море далеко від берегів, у ту пору, коли сонце

63 Чорна бронза — особливо твердий сплав міді з рідкісним металом. Стародавні металурги вміли способом
додавання до бронзи цинку, кадмію та інших металів здобувати сплави високої твердості.