Page 82 - На краю Ойкумены

перейшов у рев. Це наближалася стіна шаленої зливи. Дерево заколихалося — з неба линуло
ціле море. Каскади холоднуватого дощу із страшенним шумом розбивалися об землю,
навколо дерева зразу налилося стільки води, що вона геть залила виступи товстого коріння.
Тьма і суцільний вогонь часто чергувались, і здавалося, що весь степ неминуче буде
затоплений — така велика була злива. Проте спалахи блискавки скоро припинилися, дощ
ущух, і над напоєним степом розкинулось зоряне небо; слабкий вітерець доніс запахи
невидимих трав і квітів.
Лівійці і етруск сторопіли, побачивши грозу, яка здалася їм страшною катастрофою,
але негри, весело сміючись, сказали, що це звичайнісінька у дощову пору злива, і навіть не
дуже сильна. Каві лише похитав головою, кажучи собі, що коли такий дощ тут вважають
звичайним, то, безсумніву, їм доведеться зазнати в країні чорних зовсім незвичайних пригод.
Етруск не помилився у цьому здогаді.
На другий день путі раптом почувся гавкіт собаки. Із серпанку від випарів, у якому
зникала далина, виступили довгі огорожі, за ними ховалися низенькі курені кочовиків.
Прибулих оточила юрба людей, одягнених у фартухи із шкіри. Вилицюваті обличчя
були непривітні, вузькі темні очі недоброзичливо дивилися на єгипетську зброю в руках
колишніх рабів. Але знак, який дав нубієць, справив на них дуже гарне враження. З натовпу
вийшло п'ять чоловік, прикрашених чорними і білими перами, у високих зачісках, що їх
підтримувало кругле плетиво з черешків листя.
Мову кочовиків розуміли нубійці — прибулі скоро сиділи у тісному колі слухачів,
попиваючи кисле молоко. Раби-нубійці розповідали свою історію. Перебиваючи один
одного, вони схоплювались у запалі, і кочовики хором здивованих вигуків супроводжували
їх розповіді. Прикрашені перами вожді тільки плескали себе по стегнах.
Кочовики відрядили шість чоловік з десятьма ослами для допомоги чужоземцям у
дорозі. Вони мали провести загін до великого селища осілого народу, яке знаходилося на
березі річки, що ніколи не пересихала, і до якого треба було йти сім днів на південний захід.
Носилки переробили й укріпили на чотирьох ослах, інші тварини повезли воду, кисле
молоко і сухий сир у міцних шкіряних мішках. Люди, вільні від вантажу, могли тепер робити
великі переходи — не менше ста двадцяти тисяч ліктів за день.
Дні минали один за одним. Під палаючим сонцем, що сліпило очі, лежав безмежний
степ, то знемагаючи в гарячій тиші, то котячи за вітром широкі хвилі трав. Колишні раби все
далі заглиблювались у дикі простори півдня, які наповнені численними стадами тварин.
Спочатку незвиклі люди не розуміли, що то за табуни проносилися повз них чи були
напівсховані у траві — виднілися спини, стирчали роги, короткі й зігнуті, або довгі й прямі,
як списи, або ж закруглені спіраллю. Потім навчилися розрізняти їх породи — довгорогих
ориксів, здоровенних і смирних червоних оленів-биків, кошлатих гну з потворною
горбоносою мордою, дивних, вухатих антилоп завбільшки з невеличке теля, які танцювали
на задніх ногах під деревами. 88
Жовта дуже висока трава з цупкими стеблами шелестіла навколо, наче неосяжний лан.
Її простори, золотіючи під сонцем, були вкриті смугами свіжої зелені вздовж сухих річищ, і
баюр, які тепер наповнилися водою. Вдалині втикалися в степ голубі і фіолетові відроги гір,
що валами здіймалися над горизонтом.
Дерева то ставали частішими, скупчуючись у високі острови, які темніли над травою,
то знову розбігалися на всі боки далеко одно від одного, як зграя сполоханих птахів.
Найчастіше це були такі самі зонтоподібні дерева, які вразили Каві при його першому
знайомстві з золотим степом, — колючі стовбури розгорталися від кореня широкою
воронкою, нагадуючи конуси, перевернуті вершиною вниз. Інколи у дерев були товщі і
коротші стовбури, які так само розгортались у безліч гілок, і тоді їхні крони, густі й темні,
були схожі на широкі зелені куполи або перекинуті чаші. Пальми далеко виділялись своїми

88 Антилопа Уеллера (геренук) з довгою шиєю, яка стає на задні ноги, щоб дістати листя дерев.