Page 77 - На краю Ойкумены

рабам знайти дорогу. Нубієць запевняв, що звільнених рабів вигнали з підвладної Та-Кемту
області, і тому повертатися до річки для них небезпечно — вони можуть знову потрапити в
рабство. Провідник порадив Каві йти на захід, де скоро їм зустрінеться величезна суха
долина. Нею треба йти на південь; там на четвертий день путі вони, натраплять на мирних
кочовиків-скотарів.
— Ти віддаси їм оце, — нубієць витяг з клаптя тканини, перекинутого через плече,
якийсь знак, складений з червоних гілочок, що були якось особливо переплетені й поламані,
— тоді вони приймуть вас добре і дадуть ослів для перевезення поранених. Ще далі на
південь будуть володіння багатого і мирного народу, який ненавидить Та-Кемт. Там поранені
зможуть вилікуватися. Чим далі на південь, тим більше буде води, тим частіше литимуть
дощі. У сухому річищі, яким доведеться йти спочатку, ви завжди знайдете воду, коли
викопаєте яму на два лікті глибиною…
Нубієць підвівся, збираючись іти, і Каві вже хотів подякувати йому, коли раптом до
провідника підскочив один із рабів-азіатів з довгою, скуйовдженою й брудною бородою, з
шапкою кудлатого волосся на голові.
— Чому ти радиш іти на захід і на південь? Наш дім отам, — азіат показав на схід, у бік
річки.
Нубієць уважно подивився на нього і поволі, чітко вимовляючи слова, відповів:
— Коли ти переберешся через річку, на сході буде кам'яниста безводна пустиня. Якщо
ти перейдеш через неї і потім через високі гори, то потрапиш на берег моря, яким володіє Та-
Кемт. Коли ти зумієш переплисти море, там, кажуть, пустині ще страшніші. А в горах і
вздовж берега ріки Ароматів живуть племена, які постачають Та-Кемту рабів, обмінюючи їх
на зброю. Думай сам!
— А на північ нема дороги? — вкрадливо запитав один лівієць.
— Якщо пройти на північ днів зо два, то далі буде безмежна пустиня: спершу каміння
та суха глина, потім піски. Куди ж ти підеш і чого? Можливо, там є якісь дороги і джерела,
але я їх не знаю. Кажу про дорогу найлегшу, яку знаю добре… — І, показавши жестом, що
розмову закінчено, провідник вийшов з-під дерева.
Каві пішов за ним, обійняв за плечі і став дякувати, змішуючі єгипетські і етруські
слова, потім підізвав перекладача.
— Я не маю чого тобі дати, у мене самого нема нічого, крім… — етруск доторкнувся
до забрудненої пов'язки на стегнах, — але в серці я збережу тебе.
— Я теж роблю не за плату, а слухаюся серця, — відповів нубієць, посміхнувшись. —
Хто з нас, зазнавши гніту Чорної Землі, відмовиться допомогти вам, хоробрим людям, що
визволилися такою страшною ціною?! Дивись же, послухай моєї поради і збережи знак, який
я дав тобі… І ще скажу: джерело води від вас праворуч, за дві тисячі ліктів — он там, де
купалися носороги, але найкраще сьогодні ж, поки настане ніч, піти звідси. Прощай,
сміливий чужоземець, привіт твоїм хоробрим товаришам. Я поспішаю.
Провідник пішов, а Каві, замислившись, дивився йому вслід.
Ні, сьогодні вони не зможуть піти звідси і покинути вмираючих товаришів на поживу
гієнам. Коли вода близько, то тим більш потрібно залишатися на місці.
Каві вернувся до товаришів, які міркували, що робити далі. Утоливши спрагу і трохи
поївши, люди стали більш розсудливими і обережно зважували дальші дії.
Усім стало зрозуміло, що на північ іти не можна, — треба скоріше піти далі від річки,
але в питанні про те, чи просуватись на південь, чи рушити на схід, думки розійшлися.
Азіати, які становили майже половину уцілілих рабів, не хотіли заглиблюватися в
країну чорних і доводили, що треба йти на схід. Як запевняли нубійці, за три тижні можна
було дістатися до берегів вузького моря, яке розділяло Нубію і Азію, і жителі цієї країни
готові були зважитися знову йти через пустиню, щоб швидше повернутися додому.
Каві був захоплений у рабство під час воєнного походу. В нього у рідних місцях була
сім'я, і він вагався: такою принадною здавалася йому можливість швидко повернутись туди.
Найпростіше було повернутись через Та-Кемт, спустившись човном по річці вниз до моря.