Page 78 - На краю Ойкумены

Але досвідчений воїн, який багато мандрував, розумів, що купка людей, потрапивши у
ворожу країну і. особливо в пустиню, де колодязів дуже мало, зможе протриматись хіба
тільки чудом. А чудес у житті етруска ще не бувало, і він не дуже вірив у них.
У розмову втрутився Кідого, залишивши свого друга для того, щоб взяти участь у
нараді.
Негр уперше розповів про себе. Виявилося, що Кідого був сином гончара і походив з
багатого та численного народу, який жив на морському узбережжі, на заході країни чорних.
Там глибоко врізалась у сушу величезна затока, що зветься Південний Ріг. 85 Кідого,
потрапивши в полон на краю великої пустині, коли прямував у Та-Кемт, охоплений
бажанням подивитися на чудеса майстерного мистецтва цього народу, не знав звідси дороги
у рідні місця. Проте негр гадав, що його країна знаходиться десь недалеко на південний захід
від місця битви. Юдого запевняв, що зможе дізнатись і про вірну дорогу від того племені,
куди направляв їх провідник-нубієць. Кідого обіцяв усім товаришам гостинність, коли тільки
вони зуміють дійти до тієї області, де живе його народ, а етруску заявив, що за розповідями,
які він чув у дитинстві, кораблі з людьми, схожими на нього і на Пандіона, прибували до
його країни з північного моря. Каві, зваживши все, порадив товаришам послухатися
провідника і йти на південь. Після того, що сказав Кідого, невідома країна чорних уже не
здавалася йому ворожою. Море, вільне, не підвладне ненависному Та-Кемту, давало
можливість добратися до батьківщини. Етруск більше вірив морю, ніж пустині.
Азіати протестували, не згоджувались, лівійці підтримували етруска, а про негрів
нічого було й говорити: всі вони згодні були йти на південь і на захід — там пролягала їхня
дорога до рідних країв.
Азіати запевняли, що зовсім невідомо, як поставляться до них кочовики і особливо той
численний і багатий народ, про який говорив провідник-нубієць, та що його знак, даний
етруску, може бути пасткою, і всі вони знову потраплять у полон.
Тоді негр, який лежав з поламаною ногою, криками й жестами звернув на себе увагу.
Поспішно ковтаючи слова і бризкаючи слиною, він щось говорив, силкуючись посміхнутися
і часто б'ючи себе в груди. З його бурхливої мови, з цілої зливи незнайомих слів Каві
зрозумів, що негр належить до того народу, до якого радив добратися з допомогою кочовиків
провідник, і що він клянеться в миролюбності свого племені. Етруск, нарешті, зважився і
став на бік негрів та лівійців, проти азіатів, які все ще відстоювали свій план. Але сонце вже
хилилося до заходу, треба було подумати про воду і нічліг. Етруск запропонував діждатися
ранку. Хоч як хотілося усім піти геть від жахливого, укритого трупами місця, все ж довелося
залишитись на галявині, щоб даремно не мучити вмираючих, переносячи їх. Десять чоловік
пішли до джерела, про яке говорив нубієць, і принесли повні глеки каламутної теплої води,
що відгонила глиною. За порадою негрів, між деревами було споруджено вал з колючих
гілок для: захисту від нападу гієн. Поміж валом і галявиною запалало три вогнища. Три
чоловіки залишилися вартувати біля поранених, десять із списами посідали біля вогнища!
Ніч у цих місцях наставала швидко. На заході ще ясніли хмари, а з півночі і сходу вже
котився вал густої чорної темряви, затоплюючи верхів'я дерев і запалюючи над ними
незліченні вогники зірок. Скоро Каві, незнайомий з південними країнами, зрозумів, чому
провідник радий їм якнайшвидше йти звідси. Хором знялися в небо крики шакалів, навколо
лунав уривчастий істеричний регіт гієн. Здавалося, що сотні звірів збіглися звідусіль, щоб
пожерти не лише трупи, а й тих, що залишились живими З галявини доносилися метушня,
ричання, хрускіт і голосне жвакання. Навкруги розходився солодкуватий запах трупів, які
швидко розклалися від спеки.
Люди кричали, кидали грудки землі і каміння, виступали наперед з палаючими
головешками, та дарма — хижаків ставало все більше.
Раптом за колючою загорожею почулося глухе хрипіння, громовий рев немов розлився

85 Південний Ріг — стародавня назва Гвінейської затоки.