Page 81 - На краю Ойкумены

Округлі горби граніту виступали темними плямами на червоній похмурій рівнині. Трава
зникла, замість неї із землі стирчало жорстке листя, схоже на в'язки гострих і вузьких мечів,
увіткнутих прямо в пухкий грунт. 87 Провідники старанно обходили зарості цих дивних
рослин з гострими, як у бритви краями.
Попереду розстилалася червона долина, рівні клуби куряви вихрилися, здіймаючись
стовпами і розсіюючи блиск сонячного проміння. Спека втомила людей, але вони йшли далі,
турбуючись, що ця безводна рівнина може бути дуже великою. Річище з його підземним
потоком води залишилося позаду. Хто знає, коли пощастить знайти воду, таку потрібну
людині в цій жаркій країні!
З вершини одного гранітного горба помітили, що вдалині пролягає золотиста смуга, —
там, певно, закінчувався червоний грунт і знову ішов трав'янистий степ. Справді, тіні після
полудня подовшали тільки наполовину, а подорожні вже ступали по шурхливій траві,
нижчій, ніж раніше та зате густішій. Осторонь виднілася широка зелена хмара, яка мовби
ширяла в повітрі над синявочорною плямою власної тіні,— могутнє дерево гостей
запрошувало під своє віття на відпочинок. Провідники повернули до нього. Стомлені люди
прискорили ходу, і незабаром носилки з пораненими стояли в затінку біля стовбура, глибоко
розділеного подовжніми жолобками на окремі закруглені ребра.
Кілька негрів поставали один на одного, утворивши живі сходи, і вилізли на могутні
гілки. Згори почулися захоплені вигуки — чорношкірі не помилилися в своїх сподіваннях: у
внутрішньому дуплі товстого стовбура, не менше п'ятнадцяти ліктів завтовшки, була вода від
недавніх дощів. Посуд наповнили прохолодною темною водою. Негри скинули зверху кілька
довгастих плодів величезного дерева, загострених з обох кінців. Кожен плід, завбільшки з
голову людини, мав під своєю тонкою твердою шкаралупою жовтувату, кисло-солодку,
схожу на борошно, речовину, яка чудово охолоджувала разгарячені пересохлі роти
подорожніх. Кідого розбив два плоди, повиймав численні дрібні кісточки, а речовину, що
була в плодах, розтер, доливши трохи води, і почав годувати Пандіона.
На радість негра, молодий еллін їв з великою охотою і сьогодні вперше підвів голову,
намагаючись роздивитися навколо (на носилках у дорозі обличчя Пандіона покривали
звичайно великим листям, зірваним поблизу джерела). Руки Пандіона ледве дотяглись до
Кідого, безсилими пальцями він потиснув руку негрові. У широко відкритих мутних очах
елліна була помітна якась безпорадність.
Кідого схвильовано спитав друга, як він почуває себе, але не добився відповіді. Очі
пораненого знову заплющились, немов слабкий спалах воскресаючого життя надміру стомив
його. Кідого не турбував більше друга і поспішив порадувати доброю звісткою етруска. Каві,
який став ще більш суворим від дня страшної битви, підійшов до носилок і довго сидів,
вдивляючись в обличчя товариша. Етруск, поклавши руки на груди Пандіону, старався
виявити, як сильно б'ється серце юнака.
У цей час почувся голос нубійця, який забрався на верхів'я дерева, щоб оглянути
дорогу. Він кричав, що далеко попереду, майже на самому горизонті, видно темні колючі
огорожі, які роблять скотарі-кочовики, щоб захистити свої стада від хижих звірів.
Вирішили заночувати під деревом і, вирушивши на світанку, дійти якомога раніше до
становища кочовиків. Надвечір небо затягли густі хмари, беззоряна ніч була дуже тиха і
темна, в оксамитночорній темряві не можна було розгледіти і руки, піднесеної близько до
очей.
Скоро звивисті блискавиці кільцем оперезали небо, вдалині безперервно гуркотів грім.
Блискавки все частіше спалахували, небо вкривалося сотнями сліпучих вогнів, схожих на
величезні сухі гілки. Грім стрясав усе навкруги, голубий вогонь осліпляв людей, які
збиралися покинути свій захисток. Вдалині почувся шум, який, швидко посилюючись,

87 Сансеверія — оригінальна рослина сухих латеритових степів.