Page 86 - На краю Ойкумены

Дбайливий догляд Кідого і Каві зробив своє — зламані кістки у Пандіона позростались.
Але колишня сила не поверталася до молодого елліна. Апатичний і безвольний, він цілими
днями лежав у півтемній просторій хатині, мляво й уривчасто відповідав на запитання
друзів, знехотя їв і не пробував підвестись. Він дуже схуд, його обличчя з запалими, завжди
заплющеними очима обросло м'якою борідкою.
Час був вирушати в далеку дорогу до моря і батьківщини. Кідого давно вже до
найменшої дрібниці розпитав у місцевих жителів, у якому напрямі йти до берегів Південного
Рогу.
З тридцяти дев'яти колишніх рабів, які знайшли притулок у селищі, дванадцять чоловік
пішли в різні сторони — вони жили колись у цій самій країні і могли без особливих
труднощів і небезпек скоро потрапити на батьківщину.
Ті, хто залишився, квапили Кідого швидше вирушати. Тепер, коли вони стали вільними
і сильними, далека батьківщина вабила їх усе дужче; кожен день відпочинку здавався їм
злочином. А тому, що їх повернення залежало від Кідого, вони весь час приставали до негра
з просьбами і нагадуваннями.
Кідого щоразу відбувався непевними обіцянками — він не міг покинути Пандіона.
Після цих розмов негр годинами просиджував біля постелі друга, його мучили сумніви, і він
усе питав себе: коли ж хворий почне одужувати? За порадою Каві, Пандіона в години, коли
починала спадати спека, виносили з хатини і клали біля входу. Та й це мало допомогло.
Пандіон оживлявся тільки тоді, коли йшов дощ, — гуркотіння грому і рев зливи
примушували хворого підводитися на лікті і прислухатись, неначе в цих звуках він
уловлював невідомі іншим поклики. Каві запросив двох місцевих знахарів. Вони обкурили
хворого їдким димом трав, закопали в землю горщик з якимось корінням, але й після цього
молодий еллін не почував себе краще.
Одного разу, коли Пандіон лежав біля хатини і Каві ліниво одганяв від нього
маленькою гілочкою мух, що з дзижчанням літали, до них підійшла дівчина в синьому
плащі. Це була Ірума, дочка кращого мисливця в селищі, та, що звернула увагу на Пандіона
ще в перший день, коли прийшли подорожні.
Дівчина висунула з-під плаша тонку руку, що задзвеніла браслетами, — в ній була
невеличка плетена торбинка. Ірума сунула її Каві,— етруск уже навчився трохи розуміти
тубільців, — і пояснила, що це чарівні горіхи із західних лісів, які повинні вилікувати
хворого. Дівчина намагалася розтлумачити етруску, як приготувати з них ліки, та Каві нічого
не зрозумів. Збентежена Ірума похилила голову, але зараз же знову пожвавішала, попросила
етруска дати їй плоский камінь, яким дрібнили зерна, і принести чашку з водою. Етруск,
мурмочучи собі щось під ніс, пішов у хатину. Дівчина оглянулася навкруги і стала
навколішки в головах хворого, вглядаючись у його обличчя. Маленька рука лягла на лоб
Пандіону. Почулися важкі кроки Каві, і дівчина швидко відсмикнула руку.

Вона висипала з торбинки горіхи, схожі на каштани, порозбивала їх, розтерла ядерця на
камені і перетворила в рідку кашку, змішавши її з молоком, принесеним Кідого, який щойно
прийшов. Негр, як тільки побачив горіхи, радісно скрикнув і весело застрибав навколо
похмурого етруска.
Кідого пояснив здивованому Каві, що в західних лісах і в лісах його батьківщини росте
невелике струнке дерево. Гілки дерева поступово укорочуються до його вершини, тому воно
здається загостреним догори. 92 На ньому зростає безліч горіхів, що мають чудову
властивість зціляти хворих, повертати сили знеможеним, знищувати втому і робити
веселими та радісними здорових.

92 Дерево з родини стеркулійовнх, що дає горіхи кола, нині відомі в усьому світі, як чудовий тонізуючий
засіб.