Page 84 - На краю Ойкумены

великими трубчастими вухами. Це були жирафи. Тварини зустрічалися стадами від п'яти до
ста штук. Незабутнім видовищем було велике стадо жираф на відкритому місці: здавалося,
що ліс під подувом вітру переміщався в яскравому світлі, відбиваючи плями химерних тіней.
Жирафи рухалися то риссю, то дивними стрибками, підгинаючи передні ноги і далеко
витягуючи задні. Їхня строката шкіра із ясножовтої сітки вузьких смужок з великими
чорними плямами на ній, дуже схожа була на тінь дерев, під якими тварини були майже
непомітні. Вони обережно зривали губами листя з високих гілок, наїдаючись без жадності;
їхні великі чуткі вуха повертались на всі боки.
Частенько над хвилястим морем трави піднімався цілий ряд ший, — повільно рухалися
ці дивні тварини, несучи на висоті десяти ліктів від землі горді голови з блискучими
чорними очима.
Стримані рухи жираф були красиві, смирні тварини мимоволі викликали симпатію.
Не раз мандрівники чули крізь стіну трави злобне пирхання носорога, та вони вже
навчились обминати лютих чудовиськ, які погано бачать, і можлива зустріч з ними вже не
жахала колишніх рабів.
Подорожні йшли слідом один за одним тісними коридорами високої трави, — над
прим'ятими стеблами колихалися тільки списи і голови, обмотані ганчір'ям та листям. Обабіч
без кінця-краю тяглася одноманітна хвиляста стіна. Трава і полум'яніюче небо переслідували
подорожніх удень, трав'яні стіни снилися їм уночі, їм здавалося, що вони назавжди
загубились у душній шурхливій безмежності. Тільки на десятий день перед загоном
показалося повите голубим серпанком низьке пасмо стрімчаків. Зійшовши на них, подорожні
опинилися на щебенистому плоскогір'ї, порослому чагарником та безлистими деревами,
гілки яких, мов безліч розчепірених рук, похмуро тяглися до неба. 91 Отруйливий зелений
колір був однаковим у низьких стовбурів і гілок, дерева схожі були на округлі щітки, рівно
підстрижені зверху і настромлені на короткі палиці. Зарослі цих дерев видихали терпкий,
різкий запах, крихкі гілки легко ламалися від вітру, і на місці зламу виділялося багато соку.
Він був схожий на густе молоко і застигав довгими сірими краплями. Провідники спішили
перейти цей незвичайний ліс, запевняючи, що коли вітер стане дужчим, то ламкі дерева
почнуть валитися навколо і можуть передавити людей.
За деревами знову розстилався степ, вкритий горбами і порослий зеленою свіжою
травою. З вершини горба перед загоном несподівано відкрилися оброблені поля, які
прилягали до смуги густого і високого лісу. В глибині лісу було видно просіку, там на
узвишші розмістилося багато конічних халуп. Горб був обгороджений масивним частоколом.
Важкі, з нерівних колод ворота прикрашені вгорі гірляндою побілілих на сонці лев'ячих
черепів, дивилися просто на подорожніх.
Високі суворі воїни вийшли з воріт назустріч загонові колишніх рабів, який повільно
піднімався на гору. Місцеві жителі були схожі на нубійців, тільки їх шкіра мала світліший
бронзовий відтінок.
У руках воїни тримали здоровенні списи з великими наконечниками, схожими на вузькі
мечі. Воїни спирались на великі щити, розмальовані чорно-білим орнаментом. Кийки з
чорного дерева, дуже твердого і важкого, висіли на поясах із шкури жираф.
З узгір'я відкривалася мальовнича місцевість. На золотій степовій траві чітко
виділялась свіжа ізумрудна зелень, що вкривала береги річки, вона облямовувала вузьку
блакитну стрічку виблискуючої води. Злегка тріпотіли чагарники, увінчані рожевими
пушистими клубами. З дерев звисали китиці жовтих і білих квітів.
Довго тривали попередні переговори. Перекладачем виступив негр з поламаною ногою,
який запевняв, що походить з цього народу. Спираючись на ціпок, він поскакав на одній нозі
до воїнів, давши знак своїм товаришам, щоб вони зупинились.

91 Канделябровий молочай, із групи молочайних, з вигляду схожий на кактус (характерні для пустині
африканські рослини).