Page 83 - На краю Ойкумены

парними розсохами гілок з розтріпаними, схожими на ножі, перами темного листя на кінцях.
Каві помічав, як з кожним днем негри і нубійці, незграбні і нетямущі у Та-Кемті або на
воді великої ріки, тут ставали дедалі сильнішими, рішучішими і впевненішими. Похмурий
етруск помічав, що хоч його авторитет ватажка і залишається непохитним, але сам він
втрачає впевненість у собі на цій чужій землі з невідомими для нього законами життя.
Лівійці, які так добре показали себе в пустині, тепер здавалися безпорядними. Вони
боялися степу, населеного тисячами звірів, у траві їм ввижалося безліч небезпек, на кожному
кроці супроводили їх нечувані загрози.
Дорога й справді була нелегка. Траплялися зарості трави, 89 шишки якої викидали
мільйони дрібних колючок, що впивалися в шкіру, і вона починала нестерпно свербіти й
гноїтись. Безліч хижаків ховалося в жарку пору дня під дерева. Інколи в тіні, яка здавалася
чорною печерою, між жмутками яскраво освітленої трави з'являлася гнучка плямиста фігура
леопарда.
Негри навдивовижу спритно підкрадалися до червоних антилоп, і колишні раби завжди
мали багато соковитого смачного м'яса; вони все більше міцніли від ситої їжі. Коли вдалині
з'являлося безліч сіро-чорних здоровенних биків 90 з широкими, опущеними вниз рогами,
негри-подавали тривожний сигнал, і загін поспішно відступав до найближчих дерев,
рятуючись від цих страшних жителів африканських степів.
Провідники, мабуть, неточно знали відстань: подорожні йшли вже дев'ять днів, а ознак
людського житла все ще не зустрічали. Рука лівійця загоїлася, негр з поламаною ногою вже
сидів на носилках і ввечері на спочинку весело підскакував і смішно шкутильгав навколо
вогнища, радуючи товаришів тим, що одужує. Тільки Пандіон все ще лежав безмовний і
байдужий, хоч тепер Кідого і Каві примушували його більше їсти.
А буйне життя степу все більше розцвітало навколо від дощів.
Мільйони комах лунко дзвеніли і дзижчали над травою, яскраві птахи мелькали синіми,
жовтими, ізумруднозеленими та оксамитночорними видіннями серед плетива сірих
корячкуватих гілок. У жаркому повітрі все частіше лунали гучні крики маленьких дрохв:
«мак-хар! мак-хар!»
Каві ближче побачив велетнів Африки.
Над травою частенько пропливали тихі й спокійні сірі громаддя слонів, здоровенні
шкірясті вуха настовбурчувалися в бік людей, блискучі білі бивні чітко виділялися поруч
звивистих темних хоботів. Сильні тварини подобалися етруску — їхня мудра поведінка дуже
різнилася від тривоги антилоп, злоби носорогів, напруженої гнучкості хижаків. Інколи
людям удавалося підглядіти величних гігантів на відпочинку: стадо, сховавшись у затінку
дерев, стояло нерухомо, збившись докупи. Велетенські старі самці низько схиляли свої
лобаті, з важкими вигнутими бивнями голови; самки, з більш рівними лобами, під час сну
тримали голови вище. Одного разу ті, що йшли попереду, натрапили на одного старого
слона. Гігант спав, стоячи прямо під пекучим сонцем. Він заснув, мабуть, у затінку, потім
сонце пересунулося, а слон, розіспавшись, не відчував спеки. Каві довго любувався могутнім
велетнем.
Слон стояв, як статуя, трохи розставивши задні ноги. Опущений хобот, був зігнутий у
кільце, маленькі очі закриті, тонкий хвіст звисав із спадистого заду. Товсті, вигнуті бивні
грізно стирчали наперед, кінцями широко розходячись в один і другий бік.
Там, де дерева були рідшими, часто зустрічалися незвичайні на вигляд тварини. Їхні
довгі ноги несли коротке тіло з крутою, спадистою назад спиною. Передні ноги були значно
довші від задніх. Спина від масивних плечей і широких грудей переходила в надзвичайно
довгу, витягнену наперед шию, на якій сиділа невелика голова з короткими ріжками і

89 Колючі шишки трави асканіту.

90 Буйволи африканські.