Page 89 - На краю Ойкумены

нерішучості зупинилась. Знову залунала сурма, її стогін підхопили нестямним зойком кілька
бабів. Дівчина відкинула назад плащ і залишилася в пояску з плетеної гірлянди запашних
гілок.
Світло від факелів мінилося туманними бліками на блискучій темнобронзовій шкірі.
Очі Іруми були дуже підмальовані синюваточорною фарбою, на руках і ногах блискотіли
начищені мідні кільця, недовге чорне волосся, що круто вилося, розкинулось по гладеньких
плечах.
Розмірено й глухо зарокотали бубони. В такт їх повільним ударам дівчина, тихо
ступаючи босими ногами, наблизилася до Пандіона і гнучким, звірячим рухом схилилась
перед статуеткою невідомої богині, простягаючи вперед руки в томливому і жагучому
чеканні. Захоплений Пандіон стежив за кожним жестом Іруми. Зараз непомітно було й тіні
лукавства на обличчі дівчини, — серйозна, сувора, з нахмуреними бровами, вона, здавалося,
прислухалась до голосу свого серця. То завмираючи, то випростуючись, вона широко
розкидала руки і піднімалася на пальцях, немов кожна частка її тіла поривалася вгору.
Молодий еллін ніколи не бачив чогось подібного — таємниче життя рук зливалося з
натхненним поривом піднятого вгору обличчя дівчини.
Шалено засурмили роги із слонової кістки. Раптом дзвінко брязнули мідні листи — у
Пандіона від несподіванки аж дух захопило; хтось бив ними раз по раз, листи міді гуркотіли і
дзвеніли переможно й радісно, заглушаючи уривчасте тарахкотіння бубнів.
Дівчина відкинулася назад крутою блискучою дугою. Потім маленькі ноги її повільно
пішли по гладко утрамбованій долівці,— зніяковіла танцюристка рухалася по кругу боязко й
нерішуче.
Осяяна яскравим світлом факелів, дівчина здавалася вилитою з темного металу.
Відступаючи у півтемряву, вона рухалася там легкою, майже невидимою тінню.
Тривожне рокотання бубнів ставало все бурхливішим, дико гуркотіли мідні листи, і,
скоряючись цим шаленим звукам, повільний танець дедалі прискорювався.
У такт низькому тремтячому дзвону міді швидко понеслися міцні стрункі ноги,
сплітаючись разом, завмирали і знову плавно ковзали, ледве торкаючись долівки.
Плечі й високі груди залишалися нерухомими, а напружені руки Іруми, з благанням
простягнуті до зображення богині, згинались повільно й плавно.
Урвався настійливий стукіт бубнів, змовкло гуркотіння міді, і тільки тужливе вищання
сурм зрідка порушувало тишу, в якій бряжчали й дзвеніли браслети Іруми.
Дивний рух м'язів під гладенькою шкірою дівчини вразив Пандіона. Ніде не
виступаючи чітко, вони переливалися і струмували, як вода на поверхні ручаю, і лінії тіла
Іруми пробігали перед очима молодого скульптора рядом неповторних змін. У них був і
плавний ритм морського простору, і широкий, поривчастий розлив вітру по золотому степу.
Замість благання, що відбивалося на початку танцю в кожному русі дівчини, тепер
помітно було владне прагнення. Пандіону здавалося, що перед ним струмує сам вогонь
життя в бронзових відблисках світла і могутньому громі музики.
У душі молодого елліна знову спалахнула жадоба життя, ожили колишні мрії,
розкрився широкий і таємничий світ.
Замовкли сурми. Низьке й грізне рокотання бубнів злилося з пронизливими зойками
жінок, мідні листи гуркотіли, як близький грім, і враз настала тиша. Пандіон почув стукіт
власного серця.
Дівчина кинулася вперед і раптом безпомічно опустила руки вздовж тіла, тремтяча і
стомлена. Коліна у неї підігнулися, блиск в очах потух. Сумно скрикнувши, Ірума упала
перед статуєю богині. Упавши, дівчина лежала нерухомо, тільки груди здіймалися від
прискореного дихання.
Приголомшений Пандіон здригнувся. Бурхливий танець обірвався сумним криком.
У хаті захоплено загомоніли.
Чотири жінки, шепочучи незрозумілі слова, підняли і понесли Іруму в куток хати.
Стародавню дерев'яну статую вмить забрали геть. Жінки встали, збуджені, з блискаючими