Page 91 - На краю Ойкумены

країни Нуб і бідняків «обраного» Та-Кемту, яких він бачив, — там на обличчях людей
помітно було похмурість і байдужість. У виснажених від голоду і надмірної праці тілах
кидалась у вічі якась приниженість. А тут жителі ходили легко, вільно; навіть старики
зберегли гарну поставу.
Думки Пандіона перебив юнак, що постав перед ним, мускулистий і широкоплечий, у
маленькій шапочці з леопардової шкіри. Він вороже подивився на чужоземця і владним
жестом витягнув руку перед собою, торкнувшись грудей Пандіона. Еллін зупинився, не
розуміючи, в чому річ, а юнак завмер перед ним, опустивши руку на пояс з широким ножем і
міряючи чужинця визивним поглядом.
— Я бачив, ти добре бігаєш, — нарешті промовив юнак. — Хочеш змагатися зі мною?
Я Фульбо, прозваний Леопардом, — додав він, начебто це ім'я могло все пояснити Пандіону.
Пандіон, дружньо посміхнувшись, відповів, що він раніше бігав краще, а зараз ще не
може так бігати. Тоді Фульбо почав злісно глузувати з нього, і кров закипіла в молодому
елліні. Не розуміючи, з якої причини юнак ненавидить його, Пандіон, зневажливо взявшись у
боки, погодився. Противники вирішили змагатися сьогодні ж увечері, коли вже спаде жара.

Попід горбом, на якому стояло селище, зібралися юнаки і кілька літніх людей
полюбуватись на змагання Фульбо з чужоземцем.
Фульбо показав на одиноке дерево, що виднілося вдалині,— до нього було не менше як
десять тисяч ліктів. Переможцем буде той, хто перший прибіжить до наміченої межі з
галузкою від дерева.
Плескання в долоні було сигналом — Пандіон і Фульбо кинулися бігти. Фульбо весь аж
тремтів від нетерпіння, він зразу помчав великими стрибками. Здавалося, що юнак,
розпластавшись, летить над землею. Залунали схвальні вигуки молоді.
Пандіон, який ще не зовсім одужав, зрозумів, що йому загрожує небезпека бути
переможеним. Але він вирішив не поступатись. Він побіг, як навчав його дід у прохолодні
години світанку на вузькій смузі морського берега. Пандіон мчав, злегка похитуючись, не
роблячи великих стрибків і розміряючи своє дихання відповідно до бігу. Фульбо вже був
далеко попереду, але молодий еллін рухався вперед спокійно й швидко, не намагаючись
наздогнати суперника. Поволі груди його розширялися, набираючи все більше повітря, ноги
летіли все швидше й швидше, і глядачі, які спершу дивились на нього з жалем, побачили, як
відстань між суперниками почала скорочуватись. Африканець оглянувся, люто крикнув і
помчав ще швидше. До дерева він підбіг на чотириста ліктів попереду Пандіона, високо
підстрибнув, зірвав галузку і вмить повернув назад. Пандіон розминувся з ним недалеко від
дерева і помітив, як бурхливо дихає Фульбо. Хоч серце у самого Пандіона билося куди
дужче, ніж слід би, молодий еллін усе ж вирішив, що він може перемогти дуже запалистого,
незнайомого з правилами бігу суперника. Пандіон мчав назад з тією ж витримкою і, тільки
коли до глядачів лишалося не більше трьох тисяч ліктів, раптом рвонувся вперед. Він скоро
наздогнав Фульбо, але той, ловлячи повітря широко розкритим ротом, подовжив свої
стрибки і знову залишив позад себе чужоземця. Пандіон не здавався. Хоч у нього темніло в
очах і серце виривалося з грудей, він знову наздогнав противника. Той біг, уже нічого не
бачачи перед собою, не розбираючи дороги, і раптом, спіткнувшись, упав. Пандіон промчав
на кілька ліктів уперед, зупинився і підскочив до Фульбо, щоб допомогти йому встати. Але
Фульбо гнівно відштовхнув його, підвівся, похитуючись, і насилу вимовив, дивлячись прямо
у вічі Пандіону:
— Ти… переміг… але стережись!.. Ірума… Миттю все стало зрозумілим молодому
еллінові, і до торжества перемоги долучилося відчуття незручності, немовби вдерся він у
щось чуже й заборонене.
Фульбо похмуро похилив голову і пішов собі, важко ступаючи, вже не намагаючись
бігти. Пандіон не поспішаючи вернувся до межі, зустрінутий привітаннями глядачів.
Почуття незручності не покидало його.
Як тільки молодий еллін опинився в своїй пустій хатині, він зразу ж почав нудитися за