Page 94 - На краю Ойкумены

невисокого дерева з безліччю червоних квітів серед листя. 95 Здавалося, немов червоні
лампади світилися над головою дівчини. Сонячне проміння мінилося на бронзовій шкірі
Іруми.
Пандіон стояв, безмовно любуючись дівчиною. Її краса здавалася йому священною в
тиші велетенського лісу — храму невідомих богів, які так відрізнялися від радісних
небожителів його дитинства.
Світла, спокійна радість враз сповнила душу Пандіона — він знову ставав художником,
і колишні прагнення прокинулися в ньому.
Але раптом з глибини пам'яті постав надзвичайно виразний привид. Там, на дуже
далекій батьківщині, під шум сосен і моря, так само стояла, притулившись до дерева,
Тесса, — це було в минулі, неповоротні дні…
Ірума закинула руки за голову, злегка перегнулася в тонкій Талії і стиха зітхнула.
Збентежений Пандіон відступив на крок — Ірума стала в ту саму позу, в якій він хотів
виліпити Тессу.
Перед елліном воскресло минуле, з новою силою спалахнуло прагнення повернутись до
Енніади. В дорогу, назустріч новій боротьбі, геть від Іруми!..
Пандіона мучило роздвоєння його прагнень, які раніше завжди були ясні. Він виявив у
собі невідому раніше слабість, і це злякало його.

Тут з нестримною силою кликала його жарка, як саме сонце Африки, юна, як квітучий
після дощу степ, міцна, як широкий потік, влада життя. Там були всі найсвітліші його мрії
про велику творчість. Але хіба не сама краса стояла перед ним, близька й радісна? Такі не
схожі були Ірума і Тесса, — вони зовсім різні, і все ж в обох жила одна й та сама
достовірність прекрасного.

Тривога Пандіона передалася дівчині. Вона наблизилась до нього, і співучі слова чужої
мови порушили лісову тишу.
— Ти наш, золотоокий, я танцювала танець великій богині, предок прийняв
дарунки… — Голос Іруми завмер, довгі вії прикрили очі. Дівчина міцно обняла Пандіона за
шию і пригорнулася до нього.
У молодого елліна потемніло в очах, він із страшенним зусиллям одхилився від
дівчини. Вона підняла голову. Рот у неї по-дитячому трохи розкрився.
— Ти не хочеш тут жити? Ти підеш з товаришами? — здивовано спитала Ірума, і
Пандіону стало соромно.
Він ніжно пригорнув до себе Іруму і, добираючи потрібні слова, засвоєні з мови її
народу, намагався пояснити їй велику тугу за батьківщиною, за Тессою… Голова Іруми
закинулася вгору на широких грудях молодого елліна, її очі поринули в золотисте сяйво його
очей, вона мляво посміхнулася, показавши зуби. Ірума заговорила, і в словах її звучала та
сама ніжність, ті самі ласки кохання, які п'янили Пандіона, коли він слухав Тессу.
— Так, якщо ти не можеш тут жити, тобі треба піти звідси… — Дівчина запнулася на
останньому слові. — А коли я й мій народ хороші для тебе, залишайся, золотоокий.
Подумай, виріши, приходь, я чекатиму!
Дівчина випросталася, гордо відкинувши назад голову. Такою ж серйозною і суворою
бачив її Пандіон під час танцю.
З хвилину молодий еллін нерухомо стояв перед нею, потім, раптом наважившись, з
глухим стогоном простягнув до дівчини руки. Але вона вмить зникла за деревами,
поринувши в темряву лісової хащі…
Ірума зникла, і це вразило Пандіона, як тяжка втрата. Еллін довго стояв у похмурому

95 Тюльпанове дерево з родини бігнонійових.