Page 96 - На краю Ойкумены
P. 96
знайшли б собі тут дівчат, які їм до вподоби? На раді ніхто з них не вагався, що вибрати —
жінку чи батьківщину, ніхто не подумав залишитись тут. Батько Іруми, мисливець, думає,
що ти не підеш з нами. Ти сподобався йому, слава про твою хоробрість пройшла в народі.
Він сказав мені, що ладен прийняти тебе до себе в дім! Невже ти покинеш нас, забудеш
батьківщину заради дівчиська?!
Пандіон похилив голову, йому нічого було відповісти, він не зміг би пояснити етруску
те, в чому той був неправий. Як сказати йому, що Пандіон не просто піддався пристрасті? Як
висловити те, що захоплювало його, художника, в Ірумі? А з другого боку, сувора правда в
словах етруска жалила його, — він забув, що у чужого народу були свої закони і звичаї.
Залишившись тут, він мусить стати мисливцем, з'єднати свою долю з долею цього народу.
Така була неминуча плата за щастя з Ірумою… Але ж тут тільки Ірума близька йому.
Спокійний і жаркий простір золотого степу зовсім не схожий на рідний, шумний і рухливий
простір моря. І дівчина була частиною цього світу, тимчасовим гостем якого він весь час
почував себе… А там, удалині, маяком світила йому батьківщина. А якщо цей маяк погасне,
хіба він зможе жити без нього?
Етруск переждав трохи, щоб дати Пандіону час подумати, і почав знову:
— Гаразд, ти станеш їй чоловіком, щоб незабаром покинути її й піти звідси. І ти
думаєш, що її народ відпустить нас з миром і допоможе нам? Ти образиш їхню гостинність.
Кара, якої ти заслужиш, упаде на всіх нас… А потім, чому ти такий упевнений, що інші
товариші погодяться чекати? Ні, вони не погодяться, і в цьому я буду згоден з ними!
Етруск помовчав і, наче засоромившись, що говорить так різко, журливо додав:
— Серце моє болить, бо, як дійду я до моря, не буде у мене друга, доброго майстра
корабельної справи. Мій Ремд загинув, і вся надія була на тебе — ти плавав по морю,
навчався у фінікійців… — Каві понурив голову і замовк.
Кідого кинувся до Пандіона і надів на шию молодому еллінові мішечок на довгому
ремінці.
— Я зберігав його, поки ти був хворий, — сказав негр. — Це твій морський амулет…
Він допоміг перемогти носорога, він допоможе всім нам дійти до моря, якщо ти підеш з
нами…
Пандіон згадав про подарований йому Яхмосом камінь. Він зовсім забув про цей
блискучий символ моря, як забув у ці дні і ще багато про що. Він глибоко зітхнув. У цю ж
хвилину в хатину ввійшов високий чоловік з довгим списом у руці. Це був батько Іруми. Він
просто сів на долівку, підгорнувши ноги, дружньо посміхнувся Пандіону і звернувся до
етруска:
— Я прийшов до тебе в справі, — не кваплячись, почав мисливець. — Ти сказав, що
через одно сонце ви вирішили йти на батьківщину.
Каві ствердно кивнув головою і мовчав, чекаючи, що буде далі. Пандіон занепокоєно
поглядав на Іруминого батька, який поводився просто, з величавою гідністю.
— Дорога далека, багато звірів підстерігає людину в степу і в лісі, — вів далі
мисливець. — У вас погана зброя. Запам'ятай, чужоземець: із звірами не можна битись, як з
людьми. Меч, стріла і ніж — добра зброя проти людини, а проти звіра найкраща — це спис.
Тільки спис може стримати сильного звіра, зупинити його, дістати здалека його серце. Ваші
списи непридатні для нашого степу, — мисливець зневажливо показав на притулений до
стіни тонкий єгипетський спис з маленьким мідним вістрям. — Ось який тут потрібен!
Батько Іруми поклав Каві на коліна принесену ним зброю і зняв з неї довгий шкіряний
чохол.
Важкий спис був більше чотирьох ліктів завдовжки. Його ратище, в два пальці
товщиною, було зроблене з твердого, міцного дерева, що блищало, як кістка. Посередині
ратище товщало, воно було обшите тонкою шорсткою шкірою гієни. Замість наконечника на
ньому було лезо в лікоть завдовжки і широчиною в три пальці, зроблене із світлого твердого
металу — рідкісного й дорогого заліза.
Каві задумливо помацав гостре лезо, прикинув на руці вагу зброї і, зітхнувши, повернув