Page 95 - На краю Ойкумены

лісі, потім повільно пішов навмання крізь золотистий туман галявини, стримуючи бажання
кинутися слідом за Ірумою, розшукати її, сказати їй, що кохає, що залишається з нею.
Як тільки Ірума сховалася від Пандіона за деревами, вона кинулась бігти, легко
перестрибуючи через коріння, прослизаючи поміж ліанами. Дівчина мчала все швидше, аж
поки зовсім не вибилась із сил. Вона, важко дихаючи, зупинилася на березі спокійного
водоймища — тихої заводі річки, що тут розширялася. Яскраве світло осліпило її, тіло
обдало жаром після темряви і прохолоди лісу.
Ірума тужливо оглянулася кругом, крізь сльози побачила своє відображення на
гладенькій поверхні води і мимоволі оглянула себе всю в цьому великому дзеркалі… Еге ж,
вона справді гарна! Та, значить, краса ще не все, коли чужоземець, золотоокий, хоробрий,
добрий і ласкавий, хоче піти від неї. Значить, йому треба ще щось… А що саме?..
Сонце сідало за горбистим степом. Коса голуба тінь лежала біля порога хатини, де
сиділи Кідого і Каві.
З того, як неспокійно заворушилися обидва друзі, Пандіон зрозумів, що етруск і негр
давно вже чекали його. Понурившись, молодий еллін підійшов до друзів. Каві встав,
урочистий і суворий, поклав руку на плече другові.
— Ми хочемо говорити з тобою, він і я, — етруск кивнув на Кідого, який став поруч
нього. — Ти не прийшов на раду, але все вирішено — завтра ми вирушаємо…
Пандіон аж одхитнувся. Дуже багато подій сталося за останні три дні. І все ж молодий
еллін не думав, що товариші так квапитимуться. Він сам поспішав би не менше, за них, коли
б… коли б не було Іруми!
З поглядів друзів молодий еллін зрозумів, що вони осуджують його. Пандіона давно
вже непокоїла думка про те, що йому треба на щось зважитись, але він несвідомо відкидав її,
наївно сподіваючись, що все якось уладнається. Тепер уже край треба було зробити вибір.
Немов стіна знову загородила доступ до радісного світу волі, тієї волі, яка насправді жила
лише у мріях Пандіона.
Він повинен вирішити, чи залишається тут з Ірумою, чи, назавжди втративши її, йде з
товаришами. Але якщо він залишиться тут, то п'є буде теж назавжди: тільки спільними
зусиллями двадцяти семи чоловік, ладних на все, навіть на вірну загибель, ради повернення
на батьківщину, можна було подолати простір, що тримав їх у полоні землі. Значить, коли
він залишиться, то назавжди втратить батьківщину, море, Тессу, — усе те, що підтримувало
його І допомогло опинитись тут.
Чи зможе він жити тут, злитися з цим привітним, та все-таки чужим життям, коли не
буде з ним вірних товаришів, випробуваних у біді, на дружбу яких звично і непомітно він
спирався весь час? І навіть не роздумуючи над цим, Пандіон усім серцем відчув ясну
відповідь.
А хіба те, що він покине друзів, які врятували його і завдяки яким він знову став
сильним, не буде зрадою?
Ні, він повинен іти з ними, залишивши тут половину серця!
І воля молодого елліна не витримала випробування. Він схопив за руки товаришів, які з
тривогою спостерігали душевну боротьбу, що відбивалася на відкритому обличчі Пандіона, і
почав благати їх не йти так скоро. Тепер, коли вони вільні, чому б їм не пожити тут ще
трохи, краще відпочити перед дорогою, краще узнати незнайому країну.
Кідого завагався: негр дуже любив молодого елліна. Етруск ще більше нахмурився.
— Ходімо туди, тут чужі очі й вуха, — Каві ввіпхнув Пандіона в темну хатину і,
вийшовши, вернувся знову, з жариною. Він запалив маленький факел. Йому здавалося, що
при світлі легче буде переконати збентеженого друга. — На що ти надієшся, коли ми
залишимось? — суворо спитав етруск, і його слова врізалися в душу Пандіона. — Ти ж потім
усе одно підеш звідси? Чи ти хочеш взяти її з собою?
Ні, Пандіону навіть на думку не спадало, щоб Ірума пішла з ним у далеку дорогу, і він
заперечливо похитав головою.
— Тоді я не розумію тебе, — жорстко сказав етруск. — Хіба інші наші товариші не