Page 100 - На краю Ойкумены

очерету, 97 колінчасті стебла якого досягали десяти ліктів. Подорожні попливли вздовж
високих заростей золотистих папірусів, лавіруючи поміж червонуватобурими купами
засохлих і поламаних стеблин очерету, плавучих островів трави. На кожному плоту було по
двоє чи по троє чоловік, які обережно балансували довгими жердинами, що розмірено
втикалися в мулисте дно.
Темна смердюча вода здавалася густою олією, бульочки болотного газу піднімались на
поверхню з-під жердин, липка пліснява пінилася іржаво-бурими облямівками вздовж зелених
стін. Жодного сухого місця не було на всьому видимому просторі, волога жара мучила
людей, що обливалися потом, згори пекло нещадне сонце. Надвечір мільйони шкідливої
мошви густими хмарами нападали на людей. Щастям було знайти незатоплений горбик, на
якому розпалювали величезне димуче вогнище. Ще легше було при вітрі, що відгонив хмари
комах і давав можливість виспатись після важких днів і ночей. Вітер хилив очерет, хвиля за
хвилею бігли по зеленому океану.
Сила-силенна різних гадів ховалося в прілій воді і гниючих заростях. Велетенські
крокодили збиралися сотнями на горбах обмілини або виглядали із зелених стін, наполовину
сховані стеблами. Вночі ці чудовиська ревли — їх глухе низьке ревіння вселяло в людей
забобонний жах. У крокодилячому реві не було люті чи загрози, — щось бездушне і
безстрасне чути було в цих низьких уривистих звуках, що гуркотіли над стоячою водою в
темряві ночі.
Подорожнім зустрілася мілка затока, усіяна напіврозмитими конусоподібними
горбиками з мулу в півтора ліктя заввишки. Бура вода нестерпно смерділа, горбики були
вкриті білою корою пташиного посліду. Негри пояснили, що тут кублилися великі довгоногі
98
рожеві птахи, які в інший час хмарами вкривали б це болото.
Від поганої води і шкідливих випарів захворіло кілька чоловік, головним чином
лівійців. Люта гарячка знесилювала людей, які байдуже лежали на плотах під ногами у
товаришів.
На п'ятий день плавання серед болотних заростей почали все частіше траплятись
простори чистої води, з якої стирчали верхівки дерев. Пандіон здивовано спитав Кідого, що
це означає. Чорний друг, посміхаючись великим ротом, пояснив, що незабаром кінець
мукам.
— Тут, — сказав негр, ткнувши жердиною в глибоку воду, — під час засухи земля аж
горить від спеки, а це розлив від дощів.
— Яка ж це ріка? — знову спитав Пандіон.
— Та тут не одна ріка, а дві 99 і довгий ряд боліт між ними, — відповів негр. — У
засуху ці річки майже не течуть.
Кідого, як завжди останнім часом, мав рацію: скоро плоти стали чіплятись за мулисте
дно, а попереду земля, підвищуючись, переходила в рівний степ. Там росла особлива трава із
сріблястобілим колоссям, і поверхня степу, виблискуючи під сонячним промінням, здавалася
віддалік продовженням водяної гладіні. З почуттям глибокого полегшення подорожні по
пояс у багні, розполохуючи криками крокодилів, вибралися на тверду гарячу землю. Вітер,
свіжий і сухий, вітав їх, проганяючи тяжку задуху болота. Загін добрався до пагорка, на
якому росли кущі з великим голубуватозеленим листям, вкриті оранжовими плодами
завбільшки з яйце.

97 Амбаг — дуже легкий і товстий очерет, до семи метрів заввишки.

98 Фламінго— болотний птах з довгою шиєю, довгими ногами і великим, круто загнутим донизу дзьобом,
красивого рожевого кольору.

99 Дві ріки — маються на увазі Бахр-ель-Араб та Бахр-ель-Газаль, що за стародавніх часів були
багатоводніші, ніж тепер.