Page 103 - На краю Ойкумены

колючі кущі. Величезна свиня 105 з загнутими іклами і потворною бугристою головою
вискочила з-під куща, обурено рохнула в бік людей і зникла…
Першого ж дня, коли йшли лісом, Каві загубив свою паличку з сорока дев'ятьма
зарубками — кількість днів походу, і подорожні перестали рахувати час. Молодому еллінові
назавжди запам'ятався одноманітний величезний ліс.
Загін ішов мовчки. Голоси людей, як тільки хто пробував заговорити, гулко лунали під
непроникним зеленим склепінням. Ніколи на широких просторах золотого степу не почували
себе люди такими маленькими і загубленими в глибині чужої землі. Величезні канати
повзучих рослин, що досягали іноді товщини людського тіла, обвивали спіралями гладенькі
стовбури дерев, спліталися вгорі у велетенську сітку, звисали завісами і окремими широкими
петлями. Гілки дерев розходилися на недосяжній височині над головами людей, що йшли
лісом, стовбури ледве виднілися в сірих сутінках. По дорозі часто зустрічалися калюжі
гниючої, вкритої пліснявою води; іноді безшумно протікали маленькі темні струмки. На
галявинах, що зрідка траплялися, сонце сліпило очі, вже звиклі до лісової півтемряви;
надзвичайна гущина рослин змушувала подорожніх обходити ці місця. Небачені папороті
завбільшки в чотири зрости людини простягали, наче крила, свої блідозелені величезні

перисті листки. 106 Карбоване сірувате листя мімоз створювало найтонші узори в стовпах
сонячного світла. Маса квітів — кривавочервоних, оранжових, фіолетових, білих —
особливо яскраво і барвисто виділялися на ясній зелені листків, величезних, широких,
довгих і вузьких, рівних, розрізаних або зазублених. У дикій плутанині перепліталися
звивисті спіралі повзучих пагонів, стирчали грізні, в палець завдовжки, колючки, що
нещадно рвали тіло. Шалений гомін і щебетання птахів лунали на галявинах, немов усе
життя лісу зосереджувалося тут.
Люди звіряли напрям путі з сонцем і знову йшли в лісову півтемряву, орієнтувалися по
напрямку дощових вимоїн, по течії струмків, по косих пасмах сонячного проміння, що
подекуди пробивалися крізь листя. Провідники старалися не наближатись до прогалин ще й
тому, що поблизу від них на деревах водилися небезпечні комахи — страшні чорні оси та
грізні мурахи. Великі лишаї, шкірясті сірі нарости і виступи вкривали стовбури дерев,
гребені високого коріння були в зеленому моху. Це плоске коріння, нерідко височиною в
п'ять-шість ліктів, відгалужувалося від ребер велетенських стовбурів, наче похилі підпірки.
В глибоких ямах між ними міг би вміститись весь загін з дев'ятнадцяти подорожніх. Корені
дерев заходили один за один і дуже перешкоджали йти вперед — доводилося перелазити
через них або обминати, пробираючись вузькими коридорами. Ноги тонули в масі
напівзгнилих гілляк, листя і висохлих пагінців, що вкривали грунт товстим шаром.
Траплялися купками білуваті гриби з важким, трупним запахом. Тільки там, де дерева не
були такі високі, коріння не заважало йти і ноги відпочивали на м'якому моху, що вкривав
землю. Зате в цих місцях ріс колючий густий чагарник, що змушував людей обминати його
або прорубуватися крізь нього, дарма витрачаючи сили й час. Якісь плямисті слизняки
падали з гілок на голі плечі подорожнім і обпікали отрутним слизом. Інколи в сутінках
мелькала і безшумно зникала тінь звіра, — люди часто навіть не встигали розпізнати, якої
породи тварина. Вночі тут панувала така ж сама глибока тиша, яку порушувало тільки
жалібне виття невідомого нічного хижака або різкі крики якогось незнаного птаха.
Мандрівники перейшли через безліч невисоких гірських пасм, ні разу не виходячи на
вільний від дерев простір. Між хребтами ліс був ще густіший; вологе й задушне повітря
долин, що тхнуло прілою землею, спирало дух людям.
Минувши долину, по дну якої ринув серед великих каменів швидкий потік
холоднуватої води, подорожні присіли відпочити.

105 Бородавочник — дика свиня з величезними іклами для виривання коріння.

106 Деревовидні папороті ціатея і тодеа заввишки до 10 метрів.