Page 98 - На краю Ойкумены

і кинувся геть з хатини. Але етруск заступив йому широкими плечима вхід. Молодий еллін
наткнувся на його схрещені руки і зупинився, гнівно зсунувши брови.
— Пусти! — нетерпляче сказав Пандіон. — Я не можу, я повинен попрощатися з
Ірумою, якщо її не вирядили кудись.
— Схаменися! — відповів Каі. — Ти занапастиш її, себе й усіх нас! Її батько на тебе
розгнівався.
Пандіон мовчав і намагався відштовхнути етруска, але той стояв міцно.
— Вирішив, ну й усе, не гніви її батька, — переконував друга Каві. — Зрозумій, що
може статись.
Молодий еллін штовхнув Каві ще дужче, але той стусонув його в груди, і Пандіон
відступив. Негр, побачивши сутичку між друзями, підбіг розгублений, не знаючи, що робити.
Молодий еллін зціпив зуби, очі в нього загорілися лихим вогнем. Роздувши ніздрі, він
кинувся на Каві. Етруск швидко вихопив ніж і, повернувши зброю держаком до Пандіона,
гнівно закричав:
— На, бери, бий! Пандіон сторопів.
Етруск випнув груди, приклав до серця ліву руку, а правою все направляв держак ножа
в бік Пандіона.
— Бий відразу, сюди! Все одно живий я не пущу тебе! Убий, тоді йди! — люто кричав
Каві.
Уперше Пандіон бачив свого похмурого і мудрого друга в такому стані. Він відступив,
безпорадно застогнав і, почвалавши до своєї постелі, знову впав на неї, повернувшись до
друзів спиною.
Каві, важко дихаючи, витер з лоба піт і сунув ніж за пояс.
— Ми повинні стерегти його цілу ніч і скоріше йти звідси, — сказав він зляканому
Кідого. — На світанку ти попередиш товаришів, щоб збиралися.
Пандіон ясно чув слова етруска, які означали, що йому більше не вдасться побачити
Іруму. Він задихався, майже фізично відчуваючи тісноту навколо себе. Еллін боровся із
собою, напружуючи всю волю, і поступово бурхливий відчай, майже лють, змінився на тиху
печаль.

І знову африканський степ розкрив Свій гарячий простір перед двадцятьма сьома
упертими людьми, які вирішили будь-що повернутися на батьківщину.
Тепер, після дощів, груба, з великим бурим колоссям трава 96 здіймалася на висоту
дванадцяти ліктів, і в її задушливій гущавині непомітні були навіть велетенські сірі слони.
Кідого пояснив Пандіону, чому треба було поспішати: незабаром закінчаться дощі, і степ
почне горіти, перетворюючись у мертву, засипану попелом рівнину, де важко буде знайти
їжу.
Пандіон мовчки погоджувався. Його печаль була ще зовсім свіжа. Але, опинившись
серед своїх товаришів, яким він був такий завдячний, молодий еллін відчував, як знову
обплітають його узи чоловічої дружби, як зростають у ньому самому прагнення йти вперед,
жадоба боротьби і все дужче розпалюється бажання швидше добратися до Енніади.
І, незважаючи на гостру тугу за Ірумою, Пандіон тільки тепер почував себе таким, яким
він був раніше, ясним і прямим юнаком, що без тривоги йшов обраним шляхом. Знову ожила
жадібна увага художника до форм і барв природи, наростало бажання творити.
Двадцять сім дужих чоловіків були озброєні списами, кидальними дротиками, ножами і
кількома щитами. Колишні раби, випробувані в біді й боях, становили чималу силу і могли
не боятися численних звірів.
У дорозі в високій траві небезпека була серйозною. Мимоволі доводилося йти один за
одним, пробираючись вузькими коридорами звірячих стежок, протягом багатьох годин

96 Слонова трава — величезний злак, до шести метрів заввишки.