Page 105 - На краю Ойкумены

перших же ударів. Щоб подолати цю стіну, треба було мати сокири або важкі мечі.
Обминути бамбукову зарість було неможливо — галявина змикалася в тому і другому кінці
густої хащі, а бамбуки, скільки було видно, простягалися широким поясом в обидві сторони,
в туманну далину плоскогір'я.
Змучені холодом, недостачею їжі і боротьбою із страшним лісом, люди втратили свою
звичайну енергію — дуже важкою була для них остання частина дороги! Та вони не могли
погодитися з тим, що змушені будуть повернути назад.
Щоб пройти крізь ці страшні ліси, не досить було дотримуватися того самого напряму
на південний захід, мало було прорубуватись і пробиватися з усіх сил крізь могутню
рослинність, — треба було ще знати, де можна пройти. Ці місця могли показати тільки люди,
які жили в лісі, але загін не зустрічав їх. А якби почали шукати лісових людей, то це
найімовірніше скінчилось би загибеллю подорожніх на рожнах бенкетних вогнищ.
«Не пройшли, не продерлися!» одну й ту саму думку помітно було на обличчях усіх
дев'ятнадцяти чоловік, у зморшках суворості, гримасах відчаю, застиглій покірливості.
Кідого, отямившись від першого приступу відчаю, стояв, задерши голову вгору, до
величезних гілок, що простяглися над галявиною на висоті ста ліктів. Пандіон швидко
підійшов до друга, зрозумівши його думки.
— Хіба можна вилізти туди? — спитав молодий еллін, дивлячись на зовсім гладенькі,
надзвичайно високі стовбури.
— Треба, хоч і доведеться витратити цілий день, — похмуро сказав Кідого. — Назад чи
вперед, але більше не можна йти навмання — нема їжі.
— Ось, — Пандіон показав на лісового велетня з білою корою, що стояв попереду на
галявині; його криве суччя утворювало зірку на фоні неба: — з цього дерева буде добре
видно.
Кідого заперечливо похитав головою.

— Ні, білокоре дерево не годиться, не підходить і дерево з чорною корою. 107 У них
древесина тверда, як залізо, в неї не можна забити навіть ножа, не то що дерев'яного клина.
Може, знайдемо дерево з корою червоного кольору і великим листям, 108 тоді виліземо на
нього.
Люди почали шукати підхожого дерева вздовж галявини. Незабаром таке дерево
знайшли. Воно було нижче від залізних велетнів, але стояло впритул до бамбуків, височіло
над заростю більше ніж на півсотні ліктів. Подорожні насилу зрубали два товстих бамбуки,
розкололи на тріски в лікоть завдовжки, кожну загострили з одного кінця. Кідого і Мпафу
важкою гілкою почали забивати в м'яку древесину кілочок за кілочком і, вилазячи по них усе
вище й вище, добралися до спіральної ліани, що обвивала стовбур. Тоді, оперезавшись
тонкими ліанами, Кідого і його товариш, з усієї сили впираючись ногами в стовбур і далеко
відхиляючись від дерева, почали далі підніматись і вилізли дуже високо. Скоро їх темні
фігури зробилися маленькими на фоні важких хмар, що затягли небо. Пандіон раптом відчув
гостру заздрість до друзів. Вони там, нагорі, бачать світ, а він залишається внизу, в тіні, як
отой великий червоно-голубий черв'як, що трапляється у вимоїнах лісового грунту.
Молодий еллін враз вирішив теж вилізти на дерево і вхопився за вбиті бамбукові
кілочки. Тільки махнувши рукою на застережливий окрик етруска, Пандіон швидко видерся
на стовбур, вхопився за спіральну ліану, відрізав тонкий кінець другої повзучої рослини, що
звисав зверху, і повторив прийом Кідого. Виявилося, що це зовсім не легко — жорстка ліана
страшенно різала спину. Як тільки Пандіон послабляв натиск на дерево, ноги зісковзували, і
він боляче обдирав коліна об тверду кору. Пандіон насилу піднявся до половини стовбура.
Пористі верхівки бамбуків коливалися під ним жовтіючою нерівною порослю, а до

107 Дерева різних порід: залізне дерево, фікус, жовте дерево, макаранга, полісціас і багато інших.

108 Дерево хайя, з м'якою древесиною.