Page 101 - На краю Ойкумены

Тут подорожні знайшли чисту воду і вирішили зупинитись. Вони зробили навколо
табору колючу стіну в шість ліктів заввишки. Негри назбирали цілу купу оранжових плодів,
дуже ніжних і смачних, принесли ще якогось листя і заходилися лікувати їх соком хворих на
гарячку товаришів. Здорові відсиплялися досхочу, болячки, що утворилися від укусів
болотяної мушви, швидко заживали. Кілька днів підряд не було дощу. Ранками було
холодно, і чорношкірі учасники походу мерзли й страждали від холоду.
Скоро мандрівники вирушили далі.
Двадцять п'ять днів ішли вони степом. Тепер їх залишилося дев'ятнадцять чоловік —
вісім відокремились після переходу через болото і пішли на північ, до своїх рідних місць, до
яких їм залишилося не більше десяти переходів. Як не кликали вони інших іти з ними, але ті
уперто відмовлялись, вирішивши пробиватися до моря.
Сірий серпанок закривав голубий небосхил, який усе ще сліпуче сяяв. Ночами небо
нерідко затягалося хмарами, страшний грім безперервно гуркотів над степом, але блискавка
ні разу не розтинала оксамитночорної пітьми ночі, жодна краплина дощу не падала на
висохлу траву і землю, що аж репалася від спеки.
У степу були розкидані маленькі горбочки — гострокінцеві конуси або башти із
закругленими верхівками до десяти ліктів заввишки. Всередині цих горбиків з твердої, як
цегла, глини жили численні великі комахи, схожі на мурашок, небезпечні своїми сильними
щелепами. Пандіон уже звик до безлічі звірів; його не дивували більше жирафи або
збіговище слонів по п'ятсот голів у стаді. Тепер він побачив зграї дивних тварин смугастого,
білого з чорним, кольору. Вони були схожі на коней Енніади, але й відрізнялися від них:
невисокі на зріст з тонкими ногами, ці смугасті звірі мали ширші крупи, увігнуту в кряжі
спину, плавно вигнуту верхню губу, короткі хвости і гриви. Пандіон з цікавістю дивився на
їх численні табуни, що з'являлися біля водопою. Він мріяв про те, щоб спіймати цих
смугастих коней і пристосувати їх до їзди. Проте, коли він поділився своїми думками з
Кідого та іншими товаришами-неграми, ті довго й голосно реготали. Негри пояснили
молодому еллінові, що смугасті тварини сильні, злі й приборкати їх ніяк не можна, що коли б
і вдалося спіймати кількох смирніших, то двох десятків, потрібних їм, не зібрати й за десять
років.
Удруге був розчарований Пандіон, коли зустрівся з буйволами. Він побачив масивних
темносірих биків з широкими, загнутими на кінцях рогами й вирішив підкрастись до
найближчого, щоб убити його списом, але Кідого, навалившись на юнака всім тілом,
притиснув його до землі. Негр запевняв друга, що ці бики чи не найнебезпечніші звірі
південної країни, що полювати на них можна, тільки маючи луки або списи для метання,
інакше загибель неминуча. Пандіон послухався негра і сховався в кущах, як і інші, але страх
Кідого перед цими биками все ж був йому незрозумілим, — він вважав, що носорог або слон
куди страшніші.
Дорогу нерідко перетинали горби і стрімчасті скелі, що тяглися пасмом. У таких місцях
часто зустрічалися бридкі песиголові мавпи. 100 Ці тварини, помітивши, що наближаються
люди, збиралися на скелях або під деревами, без страху розглядали пришельців і нахабно
кривлялися. Пандіон з огидою дивився на їхні голі собачі морди з синіми надутими щоками,
облямовані густою шерстю, що стирчала дибом, на їх рухливі зади з червоними мозолястими
плішинками. Мавпи були небезпечні. Якось Каві не стерпів задирливої поведінки трьох
тварин, які загородили йому дорогу, і вдарив списом одну з паскудних тварюк. Почався
справжній бій під скелями. Мандрівники були раді, що їм пощастило врятуватись без втрат,
хоч і довелося тікати щодуху.
Вони йшли вже двадцять п'ятий день по місцевості, що непомітно піднімалась угору, і
раптом побачили на обрії темну смугу. Кідого радісно скрикнув, показуючи на неї, — там
починався великий ліс — остання перешкода, яку залишилося їм подолати. За вкритими

100 Павіани.