Page 107 - На краю Ойкумены

під густим невисоким деревом. 109 Запашна смола стікала по стовбуру, довгі клапті
шовковистої кори, що звисали з гілок і стовбура, монотонно свистіли під легеньким
вітерцем, навіваючи дрімоту на стомлених людей.
Раптом Кідого підвівся на коліна; насторожилися й інші. До ріки наближався
величезний слон. Його поява могла бути недоброю. Люди стежили, як розмашисто ступав
він, повільно паревалюючись неначе всередині своєї власної товстої шкіри. Слон
наближався, спокійно розмахуючи хоботом, і щось у його поведінці не схоже було на
звичайну обережність цих чутких, уважних тварин. Ось почулися й людські голоси, але слон
навіть не підняв своїх величезних вух, закинутих назад. Спантеличені подорожні,
переглядаючись, повставали зараз же, мов по команді, припали до землі — поряд слона
видно було кілька людських постатей. Тільки тепер товариші Пандіона побачили, що на
широкій шиї слона лежала людина, упираючись схрещеними руками в потилицю тварини.
Слон підійшов до річки, ступив у помутнілу під стовпами його ніг воду. Величезні вуха його
раптом розчепірились, збільшивши голову велетня втроє. Маленькі коричньові оченята
вдивлялися в глибину річки. Людина, що лежала на слоні, сіла і гучно плеснула тварину по
похилому черепу. Різкий крик «хейя» пролунав понад річкою. Слон похитав хоботом, схопив
ним великий стовбур з річкового наносу і, високо піднявши його над головою, шпурнув на
середину річки. Важке дерево лунко плеснуло, зникши під водою, і виринуло за якусь мить
нижче за течією. Слон кинув ще кілька стовбурів, потім, обережно ступаючи, вийшов на
середину річки й зупинився, повернувшись головою проти течії.
Тоді чорношкірі юнаки і дівчата, що прийшли разом Із слоном, — їх було восьмеро, —
з криком і реготом кинулись у холодну воду. Вони борсалися, топили одне одного, — сміх і
шльопання по мокрому тілу далеко лунали навкруги. Погонич, що сидів на слоні, весело
кричав, але не переставав стежити за річкою, час від часу примушуючи слона кидати у воду
важкі дерева.
Подорожні були здивовані тим, що відбувалося. Дружба людей з велетенським слоном
здавалася їм неймовірним, нечуваним чудом — всього за три сотні ліктів від них стояло сіре
чудовисько, покірне людині. Як могло статись, що ця тварина, найбільша й найсильніша з
усіх тварин, яка неподільно владарює в степах і лісах, схилилася перед людиною, такою
тендітною, слабкою й незначною істотою в порівнянні з сірою брилою в шість ліктів від
землі до плеча? Що це за люди, які підкорили собі велетнів Африки?
У Каві аж очі загорілися, він штовхнув у бік Кідого. Негр спостерігав веселу розвагу;
повернувшись до етруска, він зашепотів тому у вухо:
— Я чув ще в дитинстві: десь на межі лісів і степу живуть люди, прозвані володарями
слонів. Бачу, що це не казка. Он стоїть слон і охороняє тих, що купаються, від крокодилів…
Казали, що це люди близького нам народу і мова їхня схожа на нашу…
— Ти хочеш піти до них? — задумливо спитав етруск, не зводячи очей з людини, що
сиділа на слоні.
— Хочу і не знаю… — зам'явся Кідого. — Якщо моя мова — їхня мова, тоді вони
зрозуміють нас і ми дізнаємося про дорогу. А коли їх мова інша — тоді погано: вони
знищать нас, як курчат!
— Вони їдять людське м'ясо? — помовчавши, знову заговорив Каві.
— Я чув що ні. Цей народ багатий і сильний, — відповів негр, збентежено гризучи
травинку.
— Я б спробував дізнатись про їхню мову зараз же, не заходячи в їх селище, — сказав
етруск. — Тут тільки неозброєна молодь, і якщо той, що сидить на слоні, нападе на нас, ми
сховаємось у траві і кущах. А в селищі ми всі загинемо, коли не домовимося з переможцями
слонів…
Порада етруска сподобалася Кідого. Негр випростався на весь свій високий зріст і

109 Дерево пахощів.